Кожен на Новий рік мріє про диво. Нехай маленьке, але диво… І воно таки трапляється! Прочитайте цю добру історію – і переконайтеся у цьому!

Васильковий батько, актор-невдаха, пішов із сім’ї, коли хлопчику не було й трьох років. Поїхав до Болгарії, з того часу й не давав про себе знати. Про матір я так і не наважилася спитати. Одним словом, із найглибшого дитинства всією Васильковою родиною був його дідусь.

Дід працював на двох роботах, та тільки всі заощадження з’їдала гіперінфляція початку дев’яностих. Тяжко доводилося, особливо коли інші діти в дитсадку хизувалися новими кросівками та “Снікерсом” за щокою, а Вася ходив у заштопаних дідом колготках.

Наближався новий тисяча дев’ятсот якийсь рік. Хлопчик мріяв, що під ялинкою знайде велику пожежну машину зі сходами або ігрову приставку, але вранці першого січня під ялинкою на нього скромно чекала тільки стара шкарпетка. Найприкріше, що це була дідусева шкарпетка.

Хлопчик запхав усередину руку і дістав звідти одну-єдину цукерку – це була звичайна шоколадна цукерка «Білочка». У Васі заблищали в очах і потекли по щоках надії, що розбилися. Дідусь зітхнувши погладив онука по голові і сказав:

– Заспокойся, Васю, чого ревеш? Перестань. Навпаки, ти радіти повинен, дурню, адже тобі дуже пощастило. Так, це моя шкарпетка, ну і що ж такого? Не це головне. Розумієш – це не просто шкарпетка і не просто цукерка, тепер – це чарівна шкарпетка з чарівною цукеркою.

– Чарівна?

– Звісно!

– Дідусю, а що ця цукерка може?

– А ось що: якщо ти з’їси її і покладеш шкарпетку ось сюди на полицю, то вранці, коли прокинешся, станеться диво – в шкарпетці знову з’явиться така сама цукерка. І так щодня, хоч сто мільйонів років! Уявляєш?

Василько витер сльози, недовірливо покрутив цукерку в руках: “А можна спробувати?”

• Секрети сімейного щастя, які вам не розкаже психолог навіть за 100$

Маленьке диво щодня

Минав час, чарівна шкарпетка жодного разу не підвела свого власника, і щоранку справно видавала нове маленьке диво – шоколадну цукерку “Білочка”. Діти в садочку заздрили хлопчику, навіть не вірили спочатку, але вихователька підтвердила: “Так, дива рідко, але все ж таки трапляються. Нашому Васі дуже пощастило з чарівною шкарпеткою”.

Зате дідусеві доводилося зовсім несолодко, дуже вже непросто бути щоденним рабом шкарпетки. Не завжди вдавалося дістати саме “Білочку” (просто не було зайвих грошей). Тоді дідусь купував простіші цукерки і обгортав у спеціально припасені обгортки від “Білочки”. Але дід стійко дотримувався ритуалу дива.

І тільки коли хлопчик уже став першокласником, він якось таки зумів не заснути майже до самого ранку і простежити, яким же чудовим чином у шкарпетці з’являється нова цукерка.

З того часу минуло багато років, хлопчик виріс, одружився, у нього з’явився свій маленький хлопчик. Дідусь ще живий і майже здоровий, вони живуть усі разом великою дружною родиною.

Рік тому родина зібралася за Новорічним столом, настав час дарувати подарунки один одному. Василева дружина подарувала дідові дорогу електробритву, про яку той давно мріяв, а правнук вручив свою картину в рамці. Прийшла Василева черга, і він без зайвих передмов вручив дідові стару пошарпану вовняну шкарпетку.

Дід зазирнув усередину, дістав з нього звичайне зелене яблуко, і на превеликий подив усіх присутніх, несподівано заридав, а потім раптом, як маленький хлопчик, скочив з-за столу і радісно застрибав:

– Ура! А яблуко моє улюблене – зелене! Дякую, Васю! Але дивись, щоб завжди були такі самі, чуєш?

– Діду, а навіщо ти мені це кажеш? Шкарпетка чарівна, вона напевно і сам в курсі…

…Було нелегко – справи, робота, клопіт, але ось уже цілий рік у дідовій чарівній шкарпетці щоранку з’являється нове зелене яблучко. Бувало, що навіть серед ночі до магазину доводилося бігати.

Іноді Василь їде у відрядження, дружина запитує: “Ти надовго?” І Вася відповідає: “Та ні, не дуже, через два-три яблука повернуся”

Авторка – Тіна Гай