добро

Для хороших вчинків не треба грошей

Добро завжди ховається десь поблизу. Його роздає самотня бабуся, яка підгодовує голубів на майдані. Ним пахне хліб, відкладений для тих, хто не може сам собі його придбати. Воно - у кожному «Дякую!» та «Гарного дня!».

Усі навколо здалися такими хорошими-хорошими

Поверталася додому. Забрала дитину із садочка і стомлена та без настрою сіла у маршрутку. Як завжди, передала за проїзд ще тоді три гривні. І тут чую від водія: «Передайте решту жіночці з дитиною». Дивлюсь, а мені дають… цукерку. Жовтий льодяник «Бім-Бом».

Донечка зраділа, а я була і здивована, і вражена. Здавалося б, така дрібничка. Але на душі стало тепло й весело, сонце засвітило яскравіше, небо стало синішим, та й всі навколо здалися такими хорошими-хорошими…

Як виявилося, водія звати Василь, і він, розповідали люди, вже більше року роздає маленьким пасажирам такі смачні приємності. Ставши дідусем, у кожній дитині бачить внука чи внучку.

Добро завжди ховається десь поблизу

Десь за тиждень після цього їхала знову у маршрутці. Поруч сиділи мама з дитиною. Дівчинці раптово стало зле, її знудило просто в салоні. Бліда та розгублена зі слізьми на очах дитина не знала, що робити. Я дістала вологі серветки та разом із мамою почала витирати маленькій курточку.

Пасажири спочатку відсахнулися від дитини. А потім один хлопець дістав пляшечку води, якась жіночка вийняла та передала ще хустинки, а дідусь, який сидів спереду, запропонував помінятися місцями, аби дитина сіла біля дверей, де більше повітря. І тут мама… розплакалася. Почала всім дякувати та просити вибачення, на що їй майже усі відповіли: «Нічого страшного, таке може трапитися з кожним».

Добро завжди ховається десь поблизу. Його роздає самотня бабуся, яка підгодовує голубів на майдані. Ним пахне хліб, відкладений для тих, хто не може сам собі його придбати. Воно – у кожному «Дякую!» та «Гарного дня!». Зверніться до продавця чи офіціанта з посмішкою – і побачите, як їхні очі засяють маленькими «добринками», які будуть перестрибувати до усіх навколо.

  • «А скільки того життя? Що ви доброго бачили з лютого?»

Поступіться місцем у громадському транспорті – й відчуєте такий приплив сил, що вистачить і дорогу вистояти, і цілий день активно працювати, і завжди пам’ятайте: щоб робити добро, не треба багато коштів, інколи вистачить просто маленького жовтого льодяника для незнайомої дитини…

Авторка – Ольга Магас

 З архіву газети “Сім’я і дім” 

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook