Вечір перед Водохрещем – третій Святвечір, він має назву Надвечір’я Богоявлення, Голодна кутя. Згідно з новим церковним календарем припадає на 5 січня. Цього дня дотримуються особливих правил: готують пісні страви, кутю, святять воду, спалюють дідух та роблять хрести з тіста.

Щоб нечисть згинула з голоду

На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутю та узвар. Страв менше, ніж на попередній Святвечір і вони пісні, тому й називається Голодна кутя.

Але є й інша версія походження назви. У деяких місцевостях України була така традиція, коли перед вечерею господар брав кутю та виходив на поріг. Він тричі закликав до свого дому нечисту силу. А потім оглядався навсібіч і казав: “Ну, якщо ви зараз не прийшли до мене їсти, то згиньте з голоду та ніколи більше не приходьте!”. Саме через це “побажання” вечерю називають голодною. За віруванням, добро та злагода в родині пануватимуть цілий рік, якщо під час цих слів господаря ніхто не з’явиться, на поріг не вибіжить кіт чи інша тварина.

Увечері, ще завидна, господиня засвічувала лампу — «щоб кури неслися». Вважалося, що цього дня не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: «Твої кури, мої яйця», кури не будуть нестися.

Перед початком вечері вся сім’я молиться, потім починає і закінчує їсти із ложки куті. Усю недоїдену їжу віддають курям чи іншій худобі, щоб та була здорова і краще плодилась.

Спалений дідух, хрести з тіста і “вечірня вода”

Після вечері виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок і палять: пускають на «теплий дух». Це символічне палення зими, щоб «покинути кожух», накликати весну. Коли все перегорить і жар погасне, дівчата беруть попіл з «дідуха» і несуть на город — «щоб огірки родили».

На західному Поділлі, господиня або старша дочка після вечері клали в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішували рідке тісто. Цим тістом вони малювали хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили».

Батько брав полумисок із свяченою водою і кропилом кропив усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він ішов кропити в сінях, у коморі та навколо хати.

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску від куті, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Вважалося, чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре.

Вода, освячена в навечір’ї Богоявлення — «вечірня вода» — вважається більш помічною, ніж з Водохреща, і вона «зглидлива на всяке лихо».