“Мені завжди здавалося, що позиція «догляд за дитиною – жіноча робота» поширена в основному в Україні та сусідніх країнах, але на днях натрапила на текст Клінта Едвардса, батька трьох дітей, який написав про те, що не треба споруджувати нерукотворні пам’ятники татам, активно які беруть участь у вихованні нащадків”… Бути батьком – це зовсім інакше.

Едвардс розповів, що якось раз з раннього ранку, збираючись на роботу, сказав своїй дружині щось типу:

«Ти повинна бути мені вдячна за те, що я встаю до малюка вночі, більшість батьків цього не роблять».

На що дружина порадила йому більше такого не говорити.

«Тому що з твоїх слів випливає, що ти вище цього. Що я повинна цілувати тебе в дyпу кожен раз, коли ти встаєш ночами. Але взагалі-то це і твоя дитина теж», – сказала вона йому.

Він розлютився і мовчки поїхав на роботу – за визнанням багатодітного батька, він не став відповідати дружині, щоб не наговорити зайвого. По дорозі до офісу на нього зійшло осяяння, і він вирішив переглянути своє ставлення до допомоги дружині. І поступово перестав озиратися на досвід своїх друзів, багато з яких не беруть участі в догляді за дітьми, і остаточно прийняв для себе позицію: «Я не помічник, я батько». Щасливий кінець.

Але в більшості сімей – навіть сучасних, навіть прогресивних і молодих – батьки як і раніше вважають себе супергероями після того, як раз в тиждень поміняють брудний підгузок. Більш того, такими їх вважають і дружини, і друзі, і родичі. «Молодець він, допомагає!» – хвалять вони його, ніби він трирічна дитина.

Треба просто бути батьком

«Наш тато дуже втомлюється на роботі, тому ми йому не заважаємо», – вельми поширений сімейний девіз серед молодих батьків. Звучить ця фраза теж так, ніби мова в ній йде про нещасного малюка, а не про дорослу людину, для якого втома – норма життя.

«Щоб не заважати татові, ми з малюком спимо окремо, в іншій кімнаті», – кажуть жінки, чомусь не вважають своїх чоловіків повноправними (і відповідальними) батьками своїм дітям.

«Проте він допомагає нам у вихідні», – відповідають молоді мами, які живуть зі своїми чоловіками разом сім днів на тиждень. Проте? За що? За те, що він весь тиждень спокійно спав, відпочивав після роботи і вечеряв смачною їжею? За те, що, можливо, навіть пару раз помив посуд?

Але батьком чоловік стає не тоді, коли у нього є час або бажання погуляти з дитиною, не тоді, коли він встає до малюка вночі (щоб дістати його з ліжечка, передати матері і тут же заснути мeртвuм сном) і не тоді, коли йому це зручно.

Нічого не вдієш, але батьківство, як і материнство, – це цілодобова праця.

Тож перестаньмо хвалити батьків, які встають ночами, гуляють, купають, годують, грають і роблять все те ж, що і мама. Особливо на ранніх етапах батьківства, коли модель взаємодії з дитиною у обох батьків тільки починає формуватися. Немає ніякої спеціальної жіночої роботи, крім хіба що грудного вигодовування, і все, що стосується турботи про дитину, – справа для двох.

Знаєте, є такі футболки для батьків, на яких написано: «I Do not babysit, I parent!»? Так ось, саме ось цю мантру пора зробити міжнародним девізом батьківства.

Тому що «який молодець, допомагає!» – це просто сором.