Розкарячені на півсвіту сімʼї, розкурочені на піввіку душі, потрощені війною стосунки подають ознаки життя через сварки та образи. Велика колись любов крутить, як кукса на дощ… вона ниє, як вогнепальне поранення з яким тебе давно вже виписали, але зрослось якось погано. Доводиться моститися з тою любовʼю та прилаштовуватися.
Ти усе розумієш…
Усе правильно та раціонально.
Потрібно було вивозити дітей, потрібно було рятуватися і чекати безпечних часів, коли можна буде повернутися. Беззаперечно, безперечно правильно. Спочатку до кінця літа, а потім до кінця навчального року, а потім іще рік («сама розумієш»), а потім іще один («ти ж бачиш, що робиться»)…
Та я розумію, чорт забирай, але не хочу нічого розуміти…
І ти ловиш себе, ловиш уже давно, на страшенно ідіотському почутті – що ти насправді дуже гірко ображаєшся на нього. Це така дурня, що ти женеш її від себе усіма можливими способами. Це така дурня, що ти найближчій подрузі нізащо не зможеш про неї розповісти.
Це така дурня, що аж правда
Безпека, яка є вирішальним аргументом, поняття, яке підпорядкувало усе твоє життя десятками слушних, як зразкові гімназистки, аргументів – немає насправді жодного значення. Немає… аж самій дивно це розуміти. Бо, здається, ще трохи і не буде того, навколо чого ця безпека затівалася.
Безпека неважлива для тебе. Ти просто хочеш, щоб він не відпустив тебе тоді. На кордоні. На вокзалі. У машині. Ти хочеш, щоб він сказав: «я не зможу без тебе. Залишся»…
Він хотів це сказати…
Він не міг такого сказати.
Він і зараз не може сказати нікому, що сам по-дурному ображається на тебе, бо ви, ясна річ правильно вчинили, але поїхали… полишили…
І незрозуміло, що тепер робити із коханням, яке запалюється запаленням і вперто подає ознаки життя, болем констатуючи те, що ви живі обоє.
Авторка – психотерапевт-публіцист Лада Антомонова
Радимо також прочитати:
- Стосунки на відстані: як зберегти сім’ю?
- Секрети сімейного щастя, які вам не розкаже психолог навіть за 100$
