Жила-була одна дівчинка, і мала багато братів і сестер. Вона була найстаршою, і тому часто за них заступалася у дворі, багато чого їх навчала і взагалі турбувалася.

Якось так виходило, що вона майже завжди відчувала себе дуже сильною, найсильнішою. І нерідко виходило так, що, навіть якщо їй хотілося самій з’їсти яблуко, вона віддавала його сестрі, яка підбігала: вона маленька, росте, і їй потрібніше.

Так і виходило, що дівчинка мала два різні способи спілкуватися зі світом.

Світ великий, зовнішній, де багато чужих людей, сприймався нею нормально, спокійно. І попри те, що він для неї був скоріше ворожим, ніж доброзичливим, вона легко відбудовувала різні дистанції з різними людьми, дотримувалась своїх інтересів і сприймала оточуючих як рівних собі: як дорослих.

Тих же, хто був їй дорогий і кого вона любила, які перебували у внутрішньому ближньому колі, вона, сама того не усвідомлюючи, сприймала як слабких і тендітних, берегла їх і підставляла плече, не дозволяючи собі на них спиратися в жодному разі.

Була в неї й улюблена давня подруга, з якою вона регулярно, раз на два тижні обідала. І цим зустрічам у маленькому ресторані у центрі міста було вже років із десять.

Вони обидві знаходили час і виривалися зі щільного робочого графіка, від своїх сімей, щоб побалакати та підтримати одна одну.
На цих незліченних обідах вони сміялися разом і втішали одна одну, підтримували та підбадьорювали, інколи дулися та сварилися.

Вона не любила, коли їдять з її тарілки

І ще одна річ відбувалася: подруга нашої героїні щоразу тицяла виделку в її тарілку, щоб скуштувати те смачне, чого не замовила сама. Вона й нашій дівчинці пропонувала теж скуштувати зі своєї, але та чомусь відмовлялася.

Насправді хоч би як цінувала наша дівчинка свою подругу, вона не любила, коли їдять з її тарілки. І сама з чужих не любила їсти. Просто так було звично: вважається, що нам нічого не шкода для близьких людей.

І кожного разу на кожному обіді саме ця мить, коли чужа вилка проникала в її тарілку, настромлюючи смачний шматочок, саме ця мить була трохи затьмарена і зіпсована. Але все дуже швидко минало, не сваритися ж через таку дрібницю!
Тим більше, що подруга супроводжувала це все милим щебетанням, як тут сердитись?

Але відбувалося дивне. Все частіше наша героїня ловила себе на тому, що шукає приводи, щоби відмовитися від обідів.
Все помітнішим і сильнішим для себе самої було її роздратування в мить, коли порушувалися кордони її тарілки, і черговий смачний шматочок плив у рот подружки.

“Ти що, жалієш? – докоряла себе наша дівчинка. – Тобі що, шкода?” І виходило що так, жалію, і так, шкода.

І виходив через цю нісенітницю майже невловимий, але пекельний мікс: дівчинка наша вважала чудовиськом то себе, то подругу, лаяла себе за ці внутрішні докори, відразу відчувала злість на подругу за те, що та змушує її так себе почувати. Тут же відчувала вину за цю агресію, а подруга все щебетала і цупила шматочки: нічого особливого та злочинного.

Десять способів сказати “Ні” і не образити людину

Вона навчилася казати “ні”

Потім у житті нашої дівчинки сталося багато різних подій, було багато колотнеч, уроків і неприємностей, і вона вийшла з цих подій трохи іншою, зокрема, опанувавши вміння говорити “Ні”.

І всі її близькі спробували вже на собі це “Ні”: вона більше не погоджувалася на те, на що погоджувалася раніше, стала більш вимогливою та відвертою.

Вона стала помічати і відстежувати, де терпить те, що завдає їй біль і неприємності чи навіть просто дискомфорт, і терпіти більше не збиралася, припиняючи небажану поведінку інших твердою та спокійною фразою “Мені неприємно/незручно те, що ти робиш”.

У цей час у її житті чітко окреслилися дві категорії людей:

• ті, хто говорив у відповідь на це “вибач, я не знала (не знав), я більше не буду”;
• ті, хто ображався і згодом припиняв з нею спілкування.

Як навчитися казати “ні” і не докоряти собі за це

Подруга за звичкою полізла до неї в тарілку…

Того дня вони з подругою знову мали зустрітись після довгої перерви, щоб обговорити всі новини. І того дня наша героїня збиралася відмовити своїй подрузі у можливості цупити шматочки зі своєї тарілки. Вона репетирувала: “Послухай, мені не подобається те, що ти робиш”. І сумно думала, а що коли подруга потрапить у другу категорію? Що, якщо вона дружить лише за умови, що може їсти ласі шматочки з моєї тарілки? Що, якщо вона назве нашу дівчинку жадібною, а жадібних не люблять?

Але також вона спокійно розуміла: якщо й далі пригнічувати в собі роздратування цією дрібницею, то врешті-решт вона відсторониться від подруги, і їхній дружбі так чи інакше прийде кінець.

…Подруга за звичкою полізла до неї в тарілку, бурмочучи: “Можна я візьму ось цей шматочок у тебе”, і наша героїня сказала в той момент, коли виделка торкнулася їжі: “Не треба, мені неприємно”.

Виделка зупинилася, і подруга запитала зі щирим подивом: “Тобі що, шкода?”

І героїня мужньо зізналася: “Так, шкода. І я не люблю, коли в мене беруть їжу із тарілки”.

“А чому ти раніше мовчала?” – палко запитала подруга.

“Я боялася тебе засмутити, раптом ти перестала би зі мною спілкуватися”, – ми пам’ятаємо, що на той час наша дівчинка вміла бути дуже відвертою.

“З глузду з’їхала?” – саркастично запитала подруга.

І далі вони з полегшенням та сміхом почали обговорювати:

• як добре, що все це зараз з’ясувалося,
• що можна не мовчати і дутися, а прямо сказати,
• якщо людина тебе любить, вона зрозуміє і припинить робити те, що робила,
• а якщо ти брешеш і вдаєш, що тобі приємно, коли тобі неприємно, то рано чи пізно все це вибухне, і дружбі прийде кінець.

Як наше НІ зберігає стосунки

На цьому ми залишимо наших подружок за обідом, а самі поговоримо ось про що. Як ви думаєте, чи можна любити і злитися одночасно на одну й ту саму людину?

А якщо ми раптом злимося, або мріємо, щоб вона перестала робити те, що робить – це вже кінець любові або дружби чи не кінець?

А в дружбі скупитися можна?

А ставити кордони (ось як усе це називається) – це пристойно чи ні у дружбі?

Правильна дружба чи кохання – це коли ніхто нікому не говорить “Ні” чи таки кажуть?

Чи вважаєте ви, що, якщо людина вам близька, то вона сама має здогадатися, що з вами відбувається?

Що б ви відчули, якби дізналися, що ранкова кава, яку протягом п’яти років ви наливаєте чоловікові/дружині, йому не смакує, насправді він любить чай, але мовчить і щоранку трошки злиться на вас, що ви про це не здогадуєтеся?

Наша героїня зробила одну дуже правильну річ: вона не чекала, що близька подруга здогадається, що з нею відбувається, а просто зорієнтувала її, що можна робити, а що не можна.

І другу правильну річ: вона сказала їй про це, не звинувачуючи та не оцінюючи її дії як погані. Вона просто описала їх максимально нейтрально: “Коли ти береш їжу у мене з тарілки”. Вона не стала говорити: “Вічно ти цупиш у мене їжу”, “Ти жадібна ненажера і тобі завжди всього мало”, та інше, та й навряд чи так думала.

Ну і ви ж розумієте, що, якби подруга несправжня, вона б надулася, розчарувалась, сприйняла б її нейтральні слова як критику чи як незручність, і жодна дружба у них не тривала б.

Тверде “ні” героїні зберегло їхню дружбу на цьому етапі, а бажання залишатися зручною і підставляти свою тарілку зруйнувало б її напевно через велику кількість агресії, про справжню причину якої подруга так би і не дізналася

Авторка – Юлія Рубльова