Жінкам заборонено старіти. Сивина у чоловіка — це «срібний лис», статус, харизма, привабливість. Сивина у жінки — «стара відьма», «запустила себе», «час фарбуватися».
У чоловіка зморшки — це досвід. У жінки зморшки — це «треба щось робити з обличчям».
Чоловік із животиком — «солідний». Жінка із тілом, яке змінилося — «занедбала себе».
Світ давно поділив нас на придатних і списаних
На тих, кому дозволено йти крізь час гідно, і тих, кому наказано боротися з часом до останнього подиху. Але тебе все одно спишуть попри всі старання.
Жінкам тицяють бути “охайними”, “доглянутими”, “привабливими”. Світ вимагає від жінок бути вічно молодими, доглянутими, бездоганними. Навіть коли в душі попелище, а життя тримається на чесному слові і молитві.
Жінка має виглядати так, ніби в її житті немає війни. Ніби її душа не обгоріла від втрат. Ніби вона не вибирає щоранку: нафарбуватися чи годувати дітей.
Її зморшки — неприпустимі. Її сивина — провина. Її втома — “занедбаність”. Їй не пробачають слідів життя на її обличчі. Але справжня краса не в тому, щоб замаскувати втому. І не в тому, щоб зафарбувати кожен слід болю.
Справжня краса — в тому, щоб не втратити себе
У вмінні сміятися крізь сльози. У здатності мріяти попри все.
Але знаєте що? Я не хочу воювати зі своїм обличчям. Не хочу боротися зі своїм тілом. Не хочу жити в напрузі, немов у кожній зморшці чи кожному сантиметрі — мій вирок.
Я вибираю жити. Я вибираю носити свою сивину, свої зморшки, свою втомлену, але справжню красу — як прапор.
І ніхто не змусить мене соромитися свого життя. Сивина? Це роки, які я прожила. І я буду носити її, як корону, а не як тавро.
Зморшки? Це дороги, якими я пройшла. Втома? Це те, що я змогла пережити.
Світ може чіпляти свої ярлики. Але я обираю зняти їх і жити так, як хочу сама. Я обираю бути собою, а не нескінченним проектом на реконструкцію. Я не занедбана. Я жива. І це найважливіше.
Радимо також прочитати:
- Жінка не має права на зморшки, неідеальну фігуру і, боронь Боже, сивину
- У нас досі вважають, що жінка як місце у громадському транспорті…
Авторка – Ірина Курман
