Останнім часом вибираю ринки і крамнички замість супермаркетів. Десь прочитала, що це – дуже по-французьки. Тепер ходжу по мікрорайоні Балка, плекаю свій внутрішній Париж.
– Візьміть ще пампушки з часником, дуже смачні, – каже продавчиня у магазині з ковбасами, де на видному місці також розкладені різні соуси та оливки з польських супермаркетів і ностальгійні жуйки “Love is”.
– Дякую, іншим разом. Сьогодні не можу, йду в гості, – відказую так само чемно.
– О, а до кого? – жінці охота перекинутися кількома репліками.
– День народження в подружки, 25 років.
– Прекрасний вік, – промовляє жінка замріяно над своїми пампушками.
А я виходжу з повним пакетом, хоча потрібен був тільки хліб.
Або магазин взуття: невеликий, але шансів щось знайти у ньому більше. Там продавчині завжди придумують якийсь новий комплімент для ніг. Мене дивує їхня вигадливість. Я не думала, що ногами стільки всього можна робити.
«У вас такі гарні ноги. Ви що, на танці ходите (на гімнастику, займаєтеся професійним бігом)?». Або: «Чого ви так давно не заходили?» – «Ну, я трохи в Ужгороді жила», і в неї, звісно, і про Ужгород знаходиться історія: якось молодою вона поїхала туди з кавалером і намагалася перетнути кордон без паспорта. І ще жінка розказує, що робота у взуттєвому магазині – це як замкнене коло. Бо що заробиш, те відразу витрачаєш на нову пару черевиків. У продавчині завжди в запасі кілька свіжих компліментів і небанальних історій. Переступаєш поріг – ніби заходиш до давніх подружок перекинутися репліками.
На базарі ще цікавіше: жирні коти біля балій із рибою, тигрові ліфчики на обрубках манекенів, сир сулугуні з табличками з перекладом «серце і душа».
Більше серця, більше душі, завжди можна поговорити. А в супермаркеті запитують тільки, чи треба пакет і чи поповнити рахунок. Можна розплатитися, не виймаючи навушників.
Авторка – Ярослава Тимощук