Мами більше нема… Підірвалася на міні у Маріуполі. Останки тіла тато привіз на тачці додому. Це все, що відомо. Там досі зв’язку немає. Дізналися інфу через десяті руки. Навіть не знаємо дату смерті. Тато там залишився один…
Весь цей час не було зв’язку з батьками. Сьогодні, 27 травня, дізналися, що мама загинула 31 березня. Через місяць після того, як це сталося!
Тільки сьогодні, 20 червня, я можу поділитися з вами цією страшною історією, яка сталась у нашій сім’ї.
Мама з татом йшли берегом моря по гуманітарку і намагалися знайти місце, де є зв’язок. Тато йшов позаду. О 10.00 пролунав вибух.
Мама наступила на міну. Батька відкинуло вибуховою хвилею. Удар прийшовся на груди. Довго потім ще потім боліла грудна клітка. Стало різко погано видно. Праве око постраждало сильніше. З грудей від вибуху зірвало ланцюжок із хрестиком. Коли прийшов до тями, підбіг до мами.
Її ніг не було. Їх відірвало. Вона попросила її посадити. Посадив. Спокійно сказала йому, що їй жарко. Тато зняв їй верхній одяг. Попросила пити. Тато дав їй води, вона проковтнула перший ковток, другий не змогла.
О 10:08 мама на очах у тата померла від втрати крові. Тато ці останні 8 хвилин її життя цілував її та розмовляв з нею.
Підняти її та нести додому не було сил. За цей місяць він був знесилений постійними бомбардуваннями, сидінням у льоху, відсутністю нормального харчування. Напередодні у двір потрапила фосфорна бомба і від вибуху тата контузило. Мама весь місяць сиділа в льосі з Біблією в руках і молилася.
Тато пішов додому за тачкою і повернувшись, завантажив маму і цілий день до вечора віз її додому по піску, що провалювався під ногами.
О 2 ночі тіло мами було вдома. Більше не було куди тягнути час. Тато знайшов у дворі щільний целофан, замотав тіло, поклав на тачку. Ніхто із сусідів не погодився допомогти поховати, бо йшли дуже сильні бої на вулиці. Тато сказав, що страху не було в нього зовсім, і такого жаху, що відбувався в них, не показують навіть у фільмах.
Він підійшов до першого танка під обстрілом і почав просити, щоб його пропустили поховати дружину. Військовий махнув. Дали проїхати. Привіз маму на цвинтар. Усі могили були вивернуті від вибухів. Він тягнув уже пакет із мамою по землі.
Біля могили маминого тата почав копати яму. У нього почали стріляти. Він кричав у відповідь, щоб цілилися краще.
Вирив яму. Закопав.
Батьку 72 роки.
Зараз щодня ходить до мами на могилу та носить свіжі квіти з городу. Вдома розмовляє із її портретом. Дуже сумує. Увесь час у нього перед очима стоїть ця картина, що відбувалася з мамою. Перестав спати ночами.
Весь час розповідає нам цю історію телефоном. Днями, як розповідав, розплакався. Я вперше чула, як тато плаче.
Тато залишається зараз у Маріуполі. Виїжджати не хоче. У нього там улюблені 3 собаки та 4 коти. Які весь час під час бомбардування спускалися сходами у льох і сиділи з ними там. Я цими сходами ледве спускалася, а це великі собаки…
Там чотири місяці немає води, газу, зв’язку, світла… Зв’язок змогли йому організувати з величезними зусиллями. Лише у нього на вулиці є зв’язок. Зв’язок жахливий. Погано чути, і буває, кілька днів не можемо додзвонитися.
Коли спілкується з нами, йому стає легше.
Сильне почуття провини у тата, що не вберіг маму.
Там зараз просто кам’яний вік якийсь. Життя надголодь. Говорить, що на макарони вже не може дивитися. Гуманітарку дають рідко та мало. Батьку доводиться у таку спеку готувати їжу на багатті. У його віці це все складно і при цьому все швидко скисає. Коти та собаки сильно схудли. Брудні.
Тато дуже любить читати і ночами без сну зараз читає завдяки тому, що добрі люди привезли свічки.
Є ще один страшний момент, який зробила в цій ситуації моя рідна сестра, яка живе в Росії. Але про це поки що у мене сил розповідати немає.
Чотири місяці безсилля та жаху для мене та моєї родини не пройшли безслідно. Моє здоров’я зараз потребує відновлення.
Маму звали Олена Василівна. Мамі було 68 років.
Авторка – Оксана Глущенко
Читайте також:
- “У мене померли дві собаки, бабуся Галя і улюблене місто Маріуполь…”
- Маріуполь. У підвал лікарні принесли знайдене немовля…
