Ми неспішно їхали його вулицями, оминаючи машини комунальних служб, що вимивали кіптяву зі стін та парканів, електриків, що тягнули дроти, будівельників, що закладали діри від прильотів у будинках.

Моє серце сильно калатало.

Я всюди бачив примар – бездомних псів у нашийниках, що бігали поміж розірваних, мов папір, парканів; мертву кицьку за адресою, де відмовились від евакуації, а тепер там нікого було забирати; мародерів, що спокійно виламували чергову крамницю; родину з дітьми, що йшли пішки на Романівку, а у нас вже не було місця в машині; чергу на посадку з 30 людей біля будинку, де ми мали забрати лише одну маму з двома дітьми, але вона відмовилася сідати, поки не вивезуть всіх її сусідів, адже не вірила, що ми повернемось.

Університетська, Соборна, Садова, Сковороди… провулки… там був розірваний навпіл БМД, а тут зелена Гранд Вітара з літерою V, а там ми чекали на зачистку нашими, перш ніж увійти в під‘їзд, а тут Andrii Piven біг до мене від мін, що рвалися позаду, як в кіно, а тут був танковий снаряд і ракета від Граду.

Це все було лише в моїй пам‘яті та уяві.

Навіть здавалося, що я відчуваю сморід горілого пластику та нечистот, хоча повітря було свіже і чисте.

Насправді ж, Ірпінь воскресає.

Я не знаю, хто тут місцева влада, хто мер, хто що робить, скільки людино-лопат вигребли ірпінці та кияни, відчищаючи місто після боїв, але про нещодавню катастрофу тут зараз нагадують лише згарища будинків.

Їх швидко не відбудуєш.

А так… навіть в лікарні вже встигли посклити вибиті вікна.

Немає згорілих авто на проспектах, шиферу, шматків цегли.

Від мін лишилися лише акуратні вирвочки, присипані землею.

Повно людей, машин.

Слухайте, ірпінці.

Слухай-но, влада Ірпеня.

Ви – молодці.

Ви – приклад стійкості і віри в себе.

В те, що треба жити далі, гоїти рани і відбудовуватися.

Попри все.

Мені було приємно сьогодні заїхати в Ірпінь.

Я побачив, ЯК містяни люблять своє місто.

Хотілося аплодувати, але в руках було кермо.

Хотілося зупинитися і приєднатися до робіт.

Будь-ким. Будь-як. До будь-кого.

Хороший був день.

Рефлексійний.

Я наче згорів і знову ожив.

Ірпінь, живи і ти.

Живи довго і щасливо.

Бережи своїх, як ти це робив під найстрашнішими артударами та найбезглуздішими зачистками.

Ті, кого ти зберіг – тебе відбудують.

Люди – то головне.

Росіянам того не втямити.

Переможемо.