Життєві історії Сім'я

Різдвяна ніч – на могилі рідних. Історія, яка не залишить вас байдужими

Кажіть своїм рідних, що ви їх любите щодня. Раптом це будуть останні слова, які ви встигли сказати? Ця щемлива історія навчить вас не бути байдужими! Обов’язково прочитайте!

Випадково побачив цю картину, і вона справила на мене таке глибоке враження, якого вже дуже давно ніщо не справляло. Таку самотність я собі навіть уявити не міг. Пронизлива самотність і при цьому, яка фантастична любов. І як погано залишитися ось так, зовсім одному.

Всі, хто знав твій голос, твої звички, твої жарти. Всі, хто знав чому ти радий, а що тебе засмучує. Всі вже пішли. І тепер ти один. І що залишається, окрім того, як в найсвітліше свято прийти туди, де коханий? На самоті вбрати маленьку ялинку, на самоті запалити свічки і бути там, з коханою людиною, або хоча б з пам’яттю про нього. І ці маленькі вогники від свічок куди сильніше зігрівають, ніж вогні великого і далекого міста, яке десь далеко. Ми всі стали самотніми в боротьбі за статус, за блага. Так ми втрачаємо тих, з ким могли б розділити радість, а потім у нас вже нічого не залишається. Лише тільки ти один і навколо тебе самотній світ. Чи варте воно того? А може на цій картині мати прийшла на могилу до свого єдиного сина? Заради нього жила, а тепер залишається жити просто день за днем, сенсу більше немає.

Самотня людина, в самотньому місті, серед самотніх людей. І лише одна віддушина – могила того, хто був тобі дорогий. Як часто ми біжимо по життю, забуваючи про тих, кого любимо по-справжньому, про тих, хто любить нас. А потім – потім. Залишиться лише згадувати ті моменти, коли міг сказати: «Люблю тебе», але не сказав. А чому не сказав? А не було приводу, посоромився, забув, та хіба мало… Потім залишиться говорити це лише зимової ночі на могилі коханої людини.

Ми часто забуваємо своїх батьків, ну яке же з ними святкувати? А потім наші діти забудуть про нас. Ця картина справила величезне враження на мене. Я не засмучений, я – вдячний. Мені нагадали про тих, кого я по-справжньому люблю, про тих, хто мені важливіше всього на світі. Я ж теж часто забуваю сказати: «Люблю». Говорімо це частіше. Бо гіркота невисловленого буде з нами все життя. Це життя тоді доведеться прожити на самоті, зрідка, у свята, приходячи до могил рідних, щоб хоч з кимось поділитися різдвяним настроєм.

Попереду новорічні свята. Озирніться. Ви побачите безліч самотніх людей. Станьте для них тими, хто їх бачить і чує, хто готовий поділитися настроєм і святковим столом. Це ваші сусіди, батьки, діти, просто люди. Покажіть їм, що є ще живі, які можуть бути разом з ними.

Джерело

Дата публікації: 13.12.2019 img Поділитися