Але дорослій людині соромно просити когось, як у дитинстві: «Ходімо зі мною! Ти просто зачекаєш мене за дверима!
Тому що можуть відповісти: Ти що, маленький? Або ще гірше: “Не влаштовуй істерику”. Або просто скажуть: «Вибач, у мене справи!». І йдеш один, самостійно і бадьоро: і зуби лікувати, і небезпечне завдання виконувати, і іспит складати – доросла людина все це робить одна … І справляється – сама!
І повертається додому, каже: “Все нормально!”, – якщо запитають…
Або не спитають…
А іноді не повертається – всяке у житті буває… Різні завдання та випробування, які ми проходимо самостійно. І не просимо почекати за дверима – це смішно в нашому-то віці.
Все ж таки так потрібно, щоб хтось з нами пішов і нас почекав.
Зачекав, поки ми вийдемо і спитав: Ну як все пройшло? Все нормально?” Набагато більше шансів буде, що ми відповімо: «Все пройшло добре! Дякую, що ти мене зачекав!»… Або: «Почекала»…
Але так рідко це буває, коли хтось іде з нами і чекає… А це так важливо… Насправді важливо!
Анна Кіріянова
