Сільські весілля докорінно відрізняються від міських: розмахом, традиціями, кількістю випитого самогону. У нас одружуються на широку ногу. Будують курені на триста людей, коптять індиків і наймають найкращу господиню. Та, підперезана двома рушниками, керує, присолює, помішує, курсуючи між котлами і знімаючи пробу то з риби, то з копченостей, то зі листкових пирогів.
Так виходила заміж моя однокласниця. Батько, готуючись до урочистостей, схуд з п’ятдесят четвертого розміру до юнацького і навіть зміг поміститися у свій «парубоцький» костюм. Курінь прикрасили килимами та іконами. Лавки накрили тканими доріжками. Тамаду виписали із Борисполя. Над стокілограмовим тортом працювали у дві зміни кондитери хлібокомбінату №1. М’ясо смажилося, голубці кипіли, і музиканти налаштовували інструменти.
Рано вранці наречений зайшов в будинок і боязко оголосив:
– Я передумав одружуватися!
Теща забігала і заголосила:
– Як? Ось уже і візажист паркується, і коровай привезли, і холодець застиг, любо дорого глянути. Не дуркуй! Люди засміють! Це просто нерви..
Наречена, почувши новину, зомліла. Тесть мовчки перекинув склянку. Гості, що приїхали, з пісними обличчями тулилися до дверей. Потім усім натовпом почали вмовляти, переконувати, благати, і весілля відбулося. А через рік він таки пішов. Після скандалів, зрад та недитячих пристрастей. Свати важко змирилися з розлученням і ще три роки віддавали весільні борги.
Моєму доброму знайомому батьки не дозволили вступати до духовної семінарії. Сказали: «От закінчиш сільськогосподарську академію, здобудеш нормальну професію і тоді на всі чотири сторони». Він академію закінчив і збожеволів.
Далека родичка в сімнадцять років зібралася заміж. Мама необачно заявила «тільки через мій труп», а та побоялася не послухатися. Нині «слухняній» доньці сімдесят років. Заміж так і не вийшла, живе у маленькій двокімнатній квартирі разом із сотнею перських котів.
Наш сусід упіймав у лісі лисеня і посадив у кролячу клітку. Воно довго скиглило, відмовлявся від їжі, кидалося на залізні прути, а через два тижні здохло.
Кожен, хто підняв ногу над порогом, має його переступити. Кожен, хто купив квиток, зобов’язаний поїхати, а не залишитися з жалості або почуття провини. Кожен, хто взяв курс на північ, не має права за чиєюсь примхою дрейфувати на південь. Риба шукає де глибше. Неможливо змусити птицю повзати по-пластунськи і танцювати твіст. Нереально утримати вітер і законсервувати хорошу погоду. Не дати комусь народитися або померти.
Ми не маємо права когось утримувати, шантажувати, надягати кайдани. Тим, що йдуть, – сім футів під кілем. Тим, що залишаються, – скоріше зустріти тих, з ким воістину по шляху…
