Осінь – це час для себе.

Час розкладати по полицях літні сукні та літні несерйозні думки.

Розбирати антресолі та розбиратися в кресленнях кохання.

Сортувати спокуси та спокушатися.

Забувати те, що не можна виправити та виправляти те, що неможливо забути.

Осінь – це час коротких розмов та довгого дощу.

Прозорих калюж та прозорого спілкування.

Можливість трішки довше спати, трішки повільніше їсти, трішки уважніше дивитися по сторонах та трішки глибше думати.

Розуміти себе.

Вчитися говорити одне слово замість десяти та робити один крок замість сотні стрибків на батуті.

Осінь – це час розгладжувати перенісся та розтискати кулаки.

Збирати пазли та збиратися з духом.

Писати листи та записуватися на танці.

Посміхатися смутку та сумувати з усмішкою на губах.

Осінь – це час переглядати «Будинок біля озера» та «Століття Адалін».

Перечитувати роман «Шоколад».

Купувати різноколірну квасолю.

Пити на сніданок какао та думати про Хемінгуея.

Сушити дольки апельсина, гриби та претензії.

Закатувати варення та кокетливо закочувати очі.

Заспокоювати заблукалий погляд.

Малювати піском те, що заведено малювати пастеллю.

Милуватися коханням.

Адже неважливо які фарби за вікном.

Набагато важливіше як ми розфарбовані зсередини.

Ірина Говоруха