“В якийсь момент жінка втомлюється «бути найкращою» і просить всіх голодних і хворих на вихід. Голодні впираються, кричать, що це не чесно, що їм обіцяли смачну їжу на все життя. Хворі вимагають продовжити лікування душевних ран, оскільки до одужання ще ой як далеко. Найкраща відповідь – подивитися в далечінь, похитати головою і сказати – де я, а де Мати Тереза…”. Заур Жане

Сімейний психолог Налія Гаєвська у такому разі радить:

“Ми часто боїмося, що відштовхнемо когось своєю відмовою, що не виконуючи покладених на нас очікувань, відразу станемо «поганими» та «нікчемними» і з нами такими «недолугими» та «незручними» ніхто не захоче мати справи. Це найкращий спосіб назбирати навколо себе цілі кортежі тих, хто не проти покористуватися нашою довірою та безвідмовністю.

А ще нажити невроз! (як мінімум)

Розслабтеся…
Вдихніть і видихніть.
І ще раз вдихніть і видихніть…

І скиньте нарешті з плечей те, що вам вже давно намуляло шию – знахабнілих родичів-друзів-знайомих-начальників, яким ви постійно щось зобов’язані, покладені на вас очікування, яким ви вже за…лися відповідати, ілюзії та марні сподівання, що нарешті оцінять, помітять все те, чим ви жертвували заради чийогось благополуччя чи заради стосунків з кимось, якщо не оцінили і не помітили до цього часу, то вже і не оцінять, лишіться того.

А тепер розправте плечі і сміливо крокуйте у своє життя, не обтяжуючи себе зайвим!”