Один хлопчик подружився зі старим рибалкою. Дружба була міцна: старий мав щирого друга, а хлопчик – розумного порадника. Якось одного ранку маленький товариш прийшов засмучений – посварився з однолітками. На запитання, що ж йому робити, чоловік сказав:

– Я виходжу завтра у море, хочеш – ходи зі мною.

Наступного ранку їхній човен вже ледь виднівся з берега. День був сонячний, море спокійне, але раптом насунулась буря і з’явились хвилі.

Чоловік поклав весла всередину човна.

– Ой, та ми ж потонемо, робіть щось! – закричав хлопець.

Та відповіді не почув, бо рибалка щось наче видивлявся вдалині. Незабаром і буря вщухла.

– Для чого ви поклали весла всередину? Чому нічого не робили? Звідки знали, як треба поводитися? – посипалися запитання в наляканого хлопчика.

– Коли починається буря – потрібно перечекати, бо ця стихія є тимчасовою. Так само треба було зробити з твоїми однолітками, просто перечекати. Якщо цього не зробити, то за нею приходить ненависть та розчарування. Кажуть, що найгірше в житті – чекати й наздоганяти, але потрібно пам’ятати, що чекання завжди утихомирює бурю. Та й стихія ця триває тимчасово.