Коли вперше прийшла на роботу у фірму, шеф, побачивши мене, НЕ ЧОЛОВІКА, скривився ледь не з відразою. Я ще не знала, що він майже не працевлаштовує жінок, бо ті народжують і йдуть в декрет.

Отже, ШЕФ НЕ БРАВ НА РОБОТУ ЖІНОК, бо красуні відволікають від трудового процесу, негарнюні примушують замислитися над тим, якою несправедливою буває природа. А коли разом збираються і ті, й інші, колектив, на думку шефа, перетворюється на тераріум…

Він узяв мене через банальну причину: я знала чотири іноземні мови. Тож була вигідним для фірми працівником. Щоправда, на новій роботі одразу попередили, щоб забула про короткі спідниці та глибокі декольте! І загалом, жодних відволікальних моментів.

Пригадую, як пленталася першого ж дня на роботу в мішкоподібному костюмі й на ватяних ногах. Від думок, як же я працюватиму в чоловічому колективі, ставало незатишно й млосно. Але потім звикла і стала для чоловіків «своїм хлопцем». Це влаштовувало усіх. Та й мене, ніде правди діти.

Через півроку власник фірми змінився. І до наших «очоловічених» стін ордою посунули жінки. Тільки тоді до мене дійшло, ЩО мав на увазі шеф, коли не хотів формувати жіночого колективу. Шипіння «зміючок» вчувалося мені ще до того, як щоранку переступала поріг офісу…»

…Ось такий лист надійшов на мою електронну скриньку  напередодні першого вересня від Інеси Клименко. Знакове в цьому хоча б те, що чимало представниць прекрасної статі саме цієї пори вливаються у жіночі колективи вперше. Тому підготований – отже, озброєний. Поїхали!

Особисто я, уперше втрапивши до чарівної жіночої компанії, так хотіла сподобатися цим милим створінням, що майже захлинаючись почала розповідати про себе все. І де побувала, і які тренінги відвідувала, і з якими людьми там познайомилася. Одне слово — виклалася, як на долоні. І знаєте, що про мене сказали заледве не наступного ранку? Що я – «вискочка»!

Після першого уроку і перших сліз вирішила більше не вихвалятися власними досягненнями у професійній царині, й тому пішла, як мені здавалося тоді, іншим шляхом. Почала розповідати тільки про родину: і чоловік у мене — цьомчик, і дитинка — янголятко, і з батьками все гаразд, і навіть свекри, хай які складні люди — називають мене донечкою й невдовзі допоможуть добудувати дім!

Пригадую, коли завершила монолог у компанії любих моїх працівниць, на якийсь час запала мовчанка. Вони лишень глибоко затягувалися тоненькими цигарками й недобре мружили очі. Але хіба я в щенячому захваті від себе самої була здатна помітити такі дрібнички? Бомкаючи язиком, я попередньо навіть не побажала поцікавитися, як з особистим життям бодай у половини з них! От і нажила мимоволі собі ворогів.

Тому порада №1 — не вискакуйте, як радісне собача, назустріч світові! Дайте колегам звикнути до вашої вдачі, манери говорити. А тоді вже… ризикніть порційно (й аж ніяк не все!) розповідати про себе. Серед жінок конче буде бодай ОДНА, яка незлюбить вас просто так і, цілком імовірно, підтруюватиме вам життя. Навіщо давати навіть одній козирі до рук?

Натомість намагайтеся ненав’язливо робити компліменти дамам-колегам, і бажано щиро. У тієї сьогодні сумочка, в іншої — зачіска. А четверта впоралася з роботою, аж дух захоплює. Не так і важко знайти в людей позитив, правда ж? Навіть якщо ці люди — жінки, і навіть якщо ці жінки — зміючки!

Після перших розчарувань у мене народилася (так мені здавалося) рятівна думка замкнутися в собі й не показувати носа. Одразу ж колектив вирішив, що я так працюю, бо набиваюся до начальства в улюблениці. О, небо!
Якось увечері, аби врятуватися від цих уїдливих думок, я вирішила знайти позитив у жіночому колективі й… написати це на окремому аркушеві.

Тому порада №2 — знайти плюси в обстановці довкола. Інакше ліпше одразу пакувати речі й вимітатися. Кисень вам перекриють невдовзі. Отже, список мій оповідав, що жіночий колектив багатий паннами, які добре виконують роботу й ніколи не запорють її тільки тому, що напередодні був чемпіонат з футболу й дехто забагато випив, а вранці ще й потребує твоєї компанії, аби похмелитися.

Жінки ніколи не покрутять пальцем біля скроні, коли ви, потупивши очі, скажете, що вам — терміново до гінеколога! Вони радше почнуть радити свого спеціаліста й, цілком можливо, скотяться до спогадів про те, як ЦЕ (тобто знайомство з означеним лікарем) відбулося вперше. В якому іще чоловічому колективі ви зможете так невимушено поговорити на делікатну тему? А з жінками можна і про зірок-чоловіків, і про ток-шоу, і про серіал… І навіть сльози на очах в деяких колежанок (чи то від диму, чи від спогадів про стосунки в серіалі, які їм, схоже, не світять?) не будуть видаватися моветоном…

Отже, окрилена цим списком, наступного дня я не йшла навіть на роботу — летіла. І ніщо, ніщо не могло підбити моїх крил! Поки не переступила поріг офісу, де шипіння, здавалося, вчувається у кожному куточку. Дорогою до кабінету я зустріла колежанку, яка була вбрана… у точнісінько такий костюм, про який я мріяла, не приховуючи цього під час перекурів, з добрих півроку! І саме ЦЯ колежанка випитувала, у якій же крамниці бачила я це шовкове диво кольору морської хвилі…

Ще одна працівниця з третього поверху підстриглася так, як я… Моя ексклюзивність уже не була для мене предметом гордощів. Одне слово, на робоче місце приплелася зі сльозами на очах і клубком у горлі. Працювати не хотілося. І трішки навіть жити — також.

Саме впурхнула «ОТА-В-МОЄМУ-КОСТЮМІ» – вона вже півранку крутилася, аби потрапити на очі шефу (чоловікові, до речі). Зачепила мене (ліпше б не робила цього), і я раптом цілком красномовно й дуже вишукано «відбрила» її… За спиною саме стояв шеф, який, за чутками, потрошку прикоськував означену особу. Після моєї словесної атаки він більше не поновлював спроб наблизити «ОТУ-В-МОЄМУ-КОСТЮМІ» до своєї царственої особи. Не скажу, що того дня мені полегшало…
Додому поверталася без крил, без корони та сяйва. Щоб якось відновитися, сіла за… новий список. Це були мінуси роботи в жіночому колективі.

Отже, порада №3. Знайти те, що супроводжуватиме вас, коли працюватимете в жіночому колективі, й сприйняти це як належне. І ось що в мене вийшло: колежанки однаково виплітатимуть хитромудрі мережива пліток та інтриг.
Тому все, що почуєте від інших про когось, усе, що скаже вам про вас начальник, хай осяде у вашому серденьку й голівоньці. Не дайте інформації, що її отримали, піти далі. Ви ж навіть не уявляєте, в якому вигляді й чиї вуста її переповідатимуть у майбутньому. Ще гірше, якщо цю інформацію обернуть супроти вас.
…А ще зрозуміла, що навіть коли буду сама люб’язність, приязнь і радість — хтось цілком безпричинно може мене «кусьнути». Я вже більше не з’ясовую причини, а просто йду далі й посміхаюся. Бо в тієї, що мене зачепила, або день критичний, або дитинка захворіла, або чоловік раптом прийшов тільки зранку. Якраз перед тим, як вона виходила з дому…

Тому я уже всім усе прощаю. І усміхаюся!

Ласкаво просимо в тераріум! Втім вам може несподівано поталанити… Адже буває так, що в ньому раптом опиниться кілька цілком мирних вужиків, з якими ви зможете навіть заприятелювати!