Для малюків від року й приблизно до трьох батьки є ідеалом, прикладом для наслідування. Тому все, що відбувається в сім’ї, дитина автоматично переносить у власне соціальне середовище. І якщо тато з мамою регулярно сваряться, то й малюк, граючись у садочку в «доросле життя», починає вдавати злість, агресію, образу – те, чого «навчили» його батьки. Дитина вважає такі стани нормою життя, тому що так поводяться найкращі, найдорожчі люди, яким поки що довіряє.
Наші діти дуже тонко відчувають грозу, що наближається. Не треба навіть голосно кричати чи грюкати дверима, стане колючих жартів, насмішок і напружених голосів. Навіть коли малеча не розуміє значення цих «дорослих» слів, злість і роздратованість уловлює, як антени.
Сварок не завжди вдається уникнути, але, любі батьки, пам’ятайте, що…
Діти – не судді! Тому не можна ставити їм провокаційних запитань на кшталт: «А як ти вважаєш, це добре, що татко завжди так пізно приходить додому?», змушуючи обирати, на чиєму вони боці.
Діти не завжди винні! Але навіть коли сварка не має до них анінайменшого стосунку, однаково почуваються винними. У жодному разі дитині не потрібно знати, що це через неї ви сваритеся. І навіть якщо причина суперечки – різні погляди на виховання, не залучайте малюка до розв’язання проблеми.
Діти – не стратеги! Вони не можуть ухвалювати рішення, коли на них тиснуть. А тим паче, коли батьки погрожують розлученням.
Діти – не ясновидці! Вони дуже лякаються, коли один із батьків зі злості вибігає з дому, бо не можуть зрозуміти, чи повернеться тато або мама. І коли?
Щоб запобігти катастрофі, діти стають надзвичайно винахідливі. Вони тупотять ногами, стрибають та кричать, викидають речі з шафи, падають несподівано з ліжка, а може, і просто щось навмисно розбивають. Теоретично це ще один привід для криків, але, з іншого боку, – це реальний шанс уникнути сварки з чоловіком чи дружиною. І під прикриттям фрази «Піду подивлюся, як там мале» тихенько втекти з поля бою. Такі паузи під час суперечок допоможуть вам випустити пару й уникнути загострення конфлікту.
Якщо ж таки сварки неминучі, щодня удома літають тарілки й лунають дзвінкі від напруги голоси, ліпше чесно сказати дитині: мама і тато лаються, тому що перестали добре розуміти одне одного. Особливо акцентуйте на тому, що для неї батьки назавжди залишаться батьками, навіть якщо й розлучаться. І все одно любитимуть її.
Важливо, щоб мама з татом не заперечували, що вони не задоволені одне одним, і пояснили дитині, що «війна» не має до неї жодного стосунку.
А загалом найкраща сварка – це та, яка коли-небудь закінчується. Непогано, якщо всі її учасники зможуть зберегти обличчя, оскільки тоді дитина направду отримає важливий урок на майбутнє і збагне, що треба шукати компроміси. Тому суперечки, в яких поставлено крапку, страшні тільки наполовину. «Крапку» дитині легко помітити, якщо батьки після закінчення конфлікту ясно сигналять: «Усе закінчилося! Ми знову дружні!» Чудове рішення – відсвяткувати перемир’я походом до ресторану чи в кіно.
Як бути, коли син чи донька втрутилися у сварку
Не треба кудись спроваджувати дитину, простіше чесно сказати, що наразі мама або тато дуже злі й роздратовані.
Залишайте вільним шлях до відступу: дитина має сама вирішувати – хоче вона зостатися чи піти. Не наполягайте, щоб малеча «відчепилася», іноді гірше сидіти самому в кімнаті й чути сварку за дверима, ніж бути її свідком.
Правдиво реагуйте. Не обіцяйте, що все буде гаразд, якщо самі у цьому не впевнені. Давайте тільки ті обіцянки, яких зможете дотриматися.
Будьте лояльними: дитина не психолог! Малюки дуже часто у конфлікті стають на бік слабшого. Звісно, коли чадо втішає та заспокоює – то бальзам на душу, але подумайте, як на це реагуватиме ваша половинка. Чи не буде це приводом для нової сварки?
Уникайте неправильних маневрів. Поводитися так, ніби нічого не сталося, не варто. Бо, хай там як, незадоволення, що блукає усередині, врешті-решт проривається, та ще й тоді, коли ви найменше цього очікуєте.
