Життєві історії Сім'я

Ми часто стискаємо зуби і терпимо. А дарма!..

У кожного з нас є проблема, яку ми не вирішуємо. «Нехай, потерплю». Нас колись вчили: терпи, козак, отаманом будеш… Треба трішки потерпіти… І стиснувши зуби, терпимо. Днями, місяцями і роками. А потім раптом помічаємо, що ми вже не стільки живемо, скільки терпимо.

У кожного з нас є проблема, яку ми не вирішуємо. Неважливо, чому, важливо те, що ми думаємо «Нехай, потерплю». І терпимо. Днями, місяцями і роками. А потім раптом помічаємо, що ми вже не стільки живемо, скільки терпимо.
Якось я два роки прожила без гарячої води. Точніше, на кухні вона текла, а ось у ванній ледь капала, так що неможливо було прийняти душ, тільки терпляче можна було наповнити ванну приблизно хвилин за сорок. Оскільки митися хочеться вранці і ввечері, кожен з членів сім’ї щодня витрачав на це півтори години. Ясна річ, коли проблема тільки виникла, я попросила чоловіка викликати сантехніка, але він сказав: «Старі труби, орендована квартира, що ти хочеш? Ми ж не будемо робити капітальний ремонт і довбати стіни? Давай як-небудь так». І ми стали жити як-небудь так.
Не пам’ятаю, чому я вибухнула, ПМС або ще що, але одного разу раптом влаштувала великий скандал, після якого сантехнік був викликаний, і чоловік з ним поговорив. Майстер пішов через п’ять хвилин, і я подумала, що все безнадійно. Відкрила кран, і звідти хлинув потужний струмінь рудої води.
Виявляється, в трубі зібралася іржа, знадобилося кілька разів постукати, і затор зник. Розумієте? Два роки без гарячої води – один дзвінок і кілька рухів.
Я легко готова визнати, що справа в нашому особливому нехлюйстві, але схожі історії я спостерігаю дивно часто.
Друзі десять років жили в незатишній тісній квартирі, в якій вічно бракувало місця. Вони її так не любили, що навіть не бажали ремонтувати. Зрештою плюнули на все і вирішили переїхати, хоча дуже любили свій район. Стали збиратися і виявили поклади старих речей: одяг, дбайливо складений в валізи і схований на шафу; антресолі, забиті матеріалами для ремонту; полички, заставлені нерозпакованими коробками з книгами і бозна-яким дрібним сміттям – від незакінченого рукоділля до сувенірів з давніх поїздок; комору з бабусиним килимом, розкладачкою і зламаною пральною машинкою. Виявилося, в будинку безліч непотребу і мотлоху. Вони раптом з’ясували, що їхні найпотрібніші речі поміщаються в кілька «картатих» сумок, а ті вісімнадцять мішків поїдуть на смітник.
Знаєте, коли я до них заїхала, жінка плакала. Тому що зрозуміла: ці десять років вона могла жити набагато затишніше і просто щасливіше.
Слухаючи такі розповіді залишається знизати плечима: засранці, що з них взяти. Але є люди, які примудряються на тих же умовах існувати у власному тілі.
Болить. Болить голова, несильно, але з року в рік, дні нездужання складаються в місяці, але все можна стерпіти і з усім змиритися. Тому що мігрень не лікується, ми ж знаємо. А потім людина раптом потрапляє до лікаря і виявляє, що ситуація виправляється порівняно просто (ні, не гільйотиною, але якимись препаратами крім знеболювальних). І можна було не мучитися стільки часу.
Те ж відбувається з психологічними проблемами, які неминучі, тому що «світ такий», та й ти сам недосконалий. Люди борються з ними роками, поки не входять в штопор і не виявляють, що все коригується антидепресантами не тільки «до терпимості», а й до цілком пристойної якості життя.
Ці два слова – «якість життя» – ключові. Вони не про те, скільки ти заробляєш і де відпочиваєш. Вони про те, скільки тобі доводиться терпіти. З чим потрібно миритися, як часто стискати зуби, заплющувати очі і не дивитися навколо, поки не стане трохи легше. Неважливо, це фізичний біль, незатишок або стосунки, які чомусь потрібно зберегти. Одного разу виявляється, що ти терпиш більше, ніж живеш. І це пів біди, а головна біда в тому, що дискомфорт часто абсолютно необов’язковий. «Тільки на третій день індіанець Пильне Око зауважив, що в камері немає четвертої стіни». Добре, якщо це триває місяці, а не на десятки років.
Будь ласка, перевіряйте на міцність стіни, в яких ви безнадійно замкнені. Штовхайте кожні двері, які виглядають закритими. Пробуйте на зуб нерозв’язні проблеми і нездійсненні завдання, іноді старі заіржавілі кайдани виявляються не міцнішими, ніж рожеві пухнасті наручники для сексуальних ігор.
І набагато страшнішим, ніж ваші тривалі проблеми і майбутні зусилля для їх вирішення, може стати розуміння того, що терпіти було не потрібно. Що ви могли бути щасливі набагато раніше, вже багато років, а не тільки зараз, коли нарешті подолали інерцію. І вся та сумна і важка частина життя могла бути зовсім іншою, а ви не знали, і нічого тепер не повернути.
Автор – Марта Кетро
Дата публікації: 28.09.2021 img Поділитися