…На надгробку Миклухо-Маклая на Волковому цвинтарі у Петербурзі викарбувано кілька латинських літер. Лише Аліса, дружина його онука, змогла пояснити, що це — абревіатура шлюбної присяги: «Доки смерть не розлучить нас». Цими словами Микола та його дружина Маргарет підписували листи одне одному.
Він ніколи не вірив, що є на світі щастя
1996 року в Сіднеї великому українцеві встановили пам’ятник — на честь півторастолітнього ювілею. Відомого усьому світу науковця на його батьківщині знають лише з кількох абзаців шкільного підручника географії. Росія вважає його великим петербуржцем і нащадком шотландського офіцера Маклея. Хоча насправді Микола Миколайович — праправнук Тараса Бульби, онук Ґете і племінник Міцкевича.
Він вважав себе одночасно німцем, поляком і українцем. Але ніколи — великоросом. У валізі завжди й усіма континентами возив «Фауста» і «Кобзаря». Через вільнодумство Миклухо-Маклай не закінчив у Росії навіть гімназії, але став випускником Гейдельберзького, Ієнського та Лейпцизького університетів.
«Він не був схожим на російського мужика, — згадує сучасниця Миколи Миколайовича Галина Берло, — щось надзвичайно сильне, сміливе, енергійне було у всій його постаті». Можливо, саме сила і шляхетність зачарували Марго Робертсон — п’яту, наймолодшу доньку губернатора південних колоній Великої Британії. Коли вони познайомилися, вона носила жалобу за першим чоловіком і вже дала відкоша кільком шляхетним вельможам Британської імперії. Але перед засмаглим від тропічного сонця, хоч і хворим на пропасницю бородатим Маклаєм та його козацькою харизмою не встояла. Як і набагато старший залицяльник перед її вродою та розумом.
Сталося це 4 грудня 1881 року. Через сім місяців, уже з Єгипту, він у листі освідчився їй. Шоковані батьки Маргарет, аби відбити у Маклая бажання одружитися, ставлять нереальну умову для опального вченого — отримати дозвіл на шлюб за протестантським обрядом у самого імператора.
І Микола Миколайович робить неможливе. Вони з Марго побралися 14 лютого 1884-го. Завзятий холостяк, якому тоді вже виповнилося тридцять вісім, зізнавався друзям: «Я розумію, що жінка справді може зробити щасливим чоловіка, який ніколи не вірив, що воно, щастя, є на світі». Їхнє щастя закінчиться за якихось чотири роки…
Радимо також прочитати: Знай наших: Королева польського твісту і французького кабаре народилася на Волині
Батько всіх народів
Микола вмів закохати у себе. Про його відчайдушність ширилися легенди. Похололі від жаху матроси корвета «Витязь» спостерігали, як нащадок запорожців вийшов без охорони на дикий берег Нової Гвінеї. Коли папуаси почали обстрілювати його з луків та кидати списи, він байдуже позіхнув, розшнурував черевики й… ліг спати просто посеред розлючених людожерів. Самі тубільці свято вірили, що Маклай міг палити море, викликати чи зупиняти дощ. Але в стосунках із білошкірими жінками до Марго Робертсон йому не щастило: не допомагали ані божевільна сміливість, ані гени козаків-характерників.
На запрошення генерал-губернатора Нідерландської Ост-Індії вже всесвітньо відомий мандрівник оселився у губернаторському палаці. Згодом між молодим ученим і донькою Лаудона виник роман. Бородань Маклай витяг із валізи наймодніші костюми та краватки, пригадав найвишуканіші європейські манери, якими звик нехтувати серед первісних племен. Усе відкладав від’їзд, сподіваючись на взаємність… Вона обіцяла писати йому, але жодного листа він так і не отримав. Його шляхетський гонор довго не міг пробачити поразки.
Микола Миколайович кохався безтямно і відчайдушно — як жив і працював. На кожному континенті, у кожній країні він мав коханку: сеньйорину Мануелу в Перу, 14-річну Емму в Чилі, папуаску Бунгараю… В Африці він купував «усього за 100 рублів» гарних чорних рабинь, яких відпускав на волю або наймав як служниць. Деякі з них з власної волі погоджувалися надавати Маклаю «особливі» послуги: Микола Миколайович не терпів жодного примусу й поневолення.
Рану, завдану зневагою білої жінки, вдалося загоїти маленькій темношкірій Мкаль із півострова Малакка. Важко сказати напевне, чи дозволив собі освічений європеєць інтимні стосунки з 13-річною дівчиною, але у щоденниках він зізнавався, що готовий заплатити її родичам і забрати з собою. Втім, коли він у човні назавжди відпливав із селища, Мкаль проводжала його з берега.
«Моя дорога матуся»
Лише так називала Катерину Семенівну, свою свекруху, Марго Робертсон. Не маючи змоги утримувати дружину і двох синів в Австралії, Микола Миклухо-Маклай влітку 1887 року забирає їх до Санкт-Петербурга. У трюмі корабля до Росії приїздять й унікальні анатомічні та зоологічні колекції, зібрані Маклаєм за два десятиліття мандрів.
У квітні 1888-го «людина з Місяця» (так називали Маклая папуаси) вирушила у свою останню і вічну подорож. Маргарита намагається завершити працю власного чоловіка: більшість матеріалів і колекцій передає Російському географічному товариству, вже з Австралії підганяє професора Богданова з публікацією робіт Миклухо-Маклая. Дмитрові Яворницькому, українському дослідникові козацтва, дарує колекцію екзотичної зброї, яку Миклухо-Маклай зібрав під час подорожей усіма континентами.
18 травня Марго приїздить до Малина (нині — райцентр Житомирської області), у родинне помістя чоловіка, де зустрічається зі свекрухою. Катерина Семенівна приймає її як рідну дочку, хоча вперше бачить місіс Робертсон-Маклай.
До останнього подиху кожен офіційний папір вона підписуватиме — Маргарита де Миклухо-Маклай. Підписуватиме, не зраджуючи шлюбної присяги, бо навіть смерть не змогла розлучити її з чоловіком…
Радимо також прочитати: Знай наших: Террі Савчук – воротар №1 світового хокею та “людина 400 шрамів”
