Духовність Сім'я

Поминальні суботи: чому треба молитися за померлих родичів

Суботи другого (14 березня), третього (21 березня) і четвертого (28 березня) тижнів Великого посту – поминальні.

Для Господа нема людей померлих, для Нього всі живі, й поминати тих, хто відійшов у вічність – друзів, родичів і знайомих, – справа богоугодна. Пам’ять про тих, хто покинув наш світ, молитви за небіжчиків, звернені до Бога, є важливою складовою православної віри. Саме тому в церковному календарі налічується більше десятка особливих поминальних днів.

Чому батьківські суботи

Поминальні суботи інколи називають батьківськими. Що це означає і чому саме так їх нарекли? Днів, коли покійних поминають особливим чином, у році кілька. Свою назву вони отримали тому, що у зверненнях до Господа люди в першу чергу згадують померлих родичів. Як правило, їх імена записано у книжечках, які подаються для зачитування священником на заупокійній службі. Субот, які називаються батьківськими, є сім. З року в рік їх дати змінюються, бо залежать від дат інших церковних свят.

На Великий піст припадає три поминальниці: 14 березня, 21 березня, 28 березня.

У цей день треба молитися за померлих родичів. І також цей день має бути позначений благодійними, добрими справами.

Після заупокійної служби заведено відправлятися на кладовища, хоча це необов’язково, бо набагато більшої уваги потребують не тіла, а душі покійних.

Час посту – це час роздумів над своїм життям, щирої пожертви, внутрішньої зміни. У ці дні важливо єднатись у спільній молитві з усією спільнотою Церкви, а померлі є теж частиною цієї спільноти.

Окрім субот протягом року, коли зазвичай поминаємо померлих, у церковному році є так звані вселенські батьківські суботи, а також інші окремі дні поминання «всіх одвіку спочилих отців, матерів, братів і сестер наших». Щоб навіть ті, чиїх імен уже не пам’ятають, відчули молитву, а отже і любов, бо молитва – це прояв любові.

Молитовний спомин померлих вважався богоугодною справою ще в старозавітній Церкві. У Християнстві поминання спочилих до кінця II – початку III століть, за свідченням святого Кипріана, утвердилось остаточно. Відтоді як установилося християнське богослужіння, молитва за спочилих є постійною його складовою частиною. Творити поминання, молитви та пожертви за померлих – священний обов’язок кожного православного християнина.

Згадувати спочилих у суботи Великого посту пов’язано з тим, що Літургії Йоана Золотоустого чи Василія Великого не звершуються в його будні, а на Літургії ранішосвячених Дарів неможливо звершити Євхаристію в пам’ять про померлих.

Свята Церква нагадує: «У всіх ділах пам’ятай про кінець твій і повік не згрішиш» (Сир. 7: 39). Коли прийде мить переходу у вічність, то часу для змін вже не буде.

На кожному богослужінні священник возносить до Божого Престолу наші прохання, подяки, прославлення. Ми молимося за себе, за своїх близьких, за ворогів і за померлих. Тож цими днями варто помолитись, подати записки з іменами помердих, поставити свічку як символ нашої віри. Можна принести пожертву – продукти, що не псуватимуться протягом трьох тижнів (наприклад, цукор), та провідати могили.

Смерть не для того, щоб залякати, а для того, щоб попередити

Християнство багато говорить про смерть. Нам, вірянам, говорити про мертвих не зовсім правильно. Мертвих не існує. Є ті, що живуть на землі, і є ті, що живуть у Вічності, по різні сторони буття. І Церква молиться за живих, і за тих, хто вже залишив цей земний світ. «Бог не створив смерті і не радіє загибелі живих, бо Він створив усе для буття» (Прем. 1:13–14). А якщо Бог не створив смерті, а все, тобто і нас, створив для буття, то смерть – це щось зовсім неприродне, не властиве людині, не є частиною її існування. А тому викликає у неї підсвідомий страх.

Церква говорить багато про смерть не для того, щоб залякати, а для того, щоб попередити: «У всіх ділах пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» (Сир. 7:39). Бо коли прийде мить переходу по той бік, то часу для змін не буде. Ісус Христос нагадував Своїм учням про смерть: «Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має життя вічне і на суд не приходить, а перейшов від смерті до життя» (Ін. 5:24).

Одним із обов’язків Церкви є молитва. На кожному богослужінні голос Церкви підноситься до Божого Престолу у проханнях, подяках і прославленні. Ми молимося за себе, за своїх дітей, батьків, родичів, друзів, знайомих, навіть за ворогів. Наші щирі молитви під час Великого посту звучать і за померлих. Адже Святе Письмо вчить, що «у Бога всі живі» (Лк. 20:38).

Джерело

Дата публікації: 05.03.2020 img Поділитися