Відпочинок Духовність

8 квітня – свято Благовісника: що варто робити цього дня

7 квітня ми відзначаємо одне з найбільших свят – Благовіщення. А 8 квітня – Благовісник – Собор аргангела Гавриїла, який приніс Діві Марії звістку про народження Ісуса. Яких традицій цього дня дотримувалися українці, навіщо святили зерна і що робили, щоб спина не боліла, читайте далі.

8 квітня – Благовісника

8 квітня відзначаємо Собор архангела Гавриїла, абоБлаговісника.

В народі вірили, що архангел Гавриїл – володар блискавки. Тому святкували Благовісника – “щоб Гаврило хати не спалив”. За стародавнім віруванням, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому.

В різних місцевостях України збереглося багато легенд про грім і блискавку. Зокрема кажуть, що ці природні явища спричинює Бог, який передає Гаврилові золоті ключі небо відмикати, щоб дощ землю змочив (Чернігівщина).

На Київщині кажуть, що грім і блискавка від того, що архангел Гавриїл сідає на велику хмару верхи і б’є її золотою різкою – для того, щоб земля прокидалася, бо вже весна.

Херсонщина “по-козацьки” пояснює походження грому і блискавки: коли гримить, то це з небесної гармати святий Юрій і архангел Гавриїл стріляють у нечисту силу. Святий Юрій кулі закладає, архангел Гавриїл гніт запалює – від того грім і блискавка.

На Канівщині розповідають, що як гримить, то це Ілля по небі їздить, а блискає, то це Гаврило квіткою махає.

В західноукраїнських легендах Благовісник є володарем сонця. А оскільки сонце найголовніше з усіх небесних світил, то “Благовісник старший від Великодня”.

Оскільки в народних легендах Благовісник, або ж архангел Гавриїл, наділені значно більшою силою, ніж йому у християнстві належиться, дослідники – зокрема Олекса Воропай – вважають, що з приходом християнства архангел Гавриїл замінив стародавнього міфічного бога сонця Ярила.

Стародавня київська легенда розповідає, що, коли вдарить перший грім і прокидається земля, ходить Ярило по ночах. Де ступить ногою – ярина виросте, де подивиться у поле – квіти зацвітуть, гляне в ліс – пташки защебечуть, у воду гляне – риба стрепенеться. Як на кого з людей гляне – у того серце коханням спалахне: торкнеться у сні молодого хлопця – кров закипить, дівчину зачепить – як іскра, спалахне.

Наш, український, Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правіій руці він носить серп, а в лівій – сніп жита, пшениці та всякої пашниці. Яр-хміль, або Ярило, – це чоловічий образ весни, пара дівчині-весні. Поетична уява наших предків не допускала самотності навесні, адже у такий веселий час все повинно бути в парі.

Навесні, коли вперше загримить, діти підпирають плота – “щоб спина не боліла”.

Господарі в цей день носили в церкву хлібні зерна для посвячення на посів. Вдома ж вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові – овес, ячмінь, ярову пшеницю.

Джерело – Українські традиції