Життєві історії Сім'я

Життя як коробка з цукерками: коли їх залишилося декілька, усе сприймаєш інакше

“Я порахував свої роки і виявив, що у мене лишилося менше часу на життя, ніж я прожив. Я відчуваю себе такою дитиною, яка виграла коробку цукерок, перші з’їла із задоволенням, а коли зрозуміла, що лишилося декілька, то починає по справжньому їх смакувати”.

«Я не маю часу на нескінченні конференції, присвячені статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто.

У мене немає часу терпіти абсурдних людей, поведінка яких не відповідає їхньому вікові.

У мене немає часу на боротьбу з посередністю. Я не хочу бути на зборах, де помпується его.

Я не можу терпіти маніпуляторів і опортуністів. Мене тривожать заздрісні люди, які дискредитують більш здібних, щоб привласнити їх позиції, таланти і досягнення.

Мені лишилося надто мало часу, щоб обговорювати заголовки. Я не бажаю цього, бо моя душа поспішає. Надто мало лишилось цукерок у коробці.

Я хочу жити з людьми, які несуть в собі людяність. Люди, які можуть сміятися зі своїх помилок, які досягли свого успіху. Люди, які розуміють свій поклик і не ховаються від своїх обов’язків. Ті, які захищають людську гідність і прагнуть бути на боці істини і праведності. Це те, що робить життя вартим життя.

Я хочу оточити себе людьми, які знають, як торкатися сердець інших. Люди, які через важкі удари життя навчилися рости і зберігати ніжні доторки душі.

Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може подарувати тільки зрілість.

Я стараюсь не витрачати даремно жодну з цукерок, які лишили для мене. Я впевнений, що вони будуть більш смачними, ніж ті, які я вже з’їв. 

Моя мета – дійти кінця у згоді з самим собою, з моїми близькими і моїм сумлінням.

Ви гадали, що у вас два життя, і раптом ви розумієте, що у вас було і є тільки одне».

Автор – Маріу ді Андраді (1893-1945, поет, письменник, есеїст, музикознавець)

Дата публікації: 22.09.2020 img Поділитися