“Дуже дивно усвідомлювати та приймати свою смертність у 27. Просто у 27. Смерть — одна з тих речей, про які ми не хочемо думати. День минає за днем і здається, що так буде завжди… Але потім стається те, до чого ти зовсім не готовий. Я завжди уявляла, що доживу до старості. Що моє тіло зміниться з роками — шкіра обвисне, волосся посивіє, талія стане ширшою. І все це буде відбуватись на тлі життя з родиною — з коханим, з нашими дітьми. Я мріяла про багато дітей. Мріяла співати їм колискові, втомлюватись, недосипати… І зараз ця мрія, якій не судилося справдитися, болить найбільше.

Кожен день — це дар, а не даність. Мені 27. Я не хочу помирати. Я обожнюю життя. І я безмежно вдячна за нього — людям навколо, кожному дню, кожній миті. Але… вже нічого не залежить від мене. Я не пишу це з переляку. Просто поки ми живі — ми не відчуваємо смерті. Вона здається чимось далеким. Ми робимо вигляд, що її не існує. Про неї не говорять. Навіть мені зараз важко — надто боляче, надто незрозуміло.

Так от, я дуже хочу, щоб люди менше переймались через дурниці. У масштабі життя — і тим паче смерті — це дрібниці. Повірте мені. Ми всі, рано чи пізно, пройдемо через одне і те ж. І тоді ці дрібниці зникнуть. Останні місяці я багато думала. Уночі — в тиші — я переосмислювала все. І ось що скажу: кожного разу, коли хочеться понервувати через нісенітницю — просто згадайте тих, хто зараз бореться із справжньою бідою. Тією, яку не здолати. Від якої не втекти. Згадайте мене. І відчуйте вдячність, що ваші проблеми — розв’язні. Вони — не вирок.

Так, труднощі дратують. Але принаймні не зливайте свій негатив на інших. Ви живі — і це вже щастя. Ви можете вдихнути повітря. Побачити блакитне небо. Доторкнутись до зелені. Я вже скоро — не зможу. А ви ще маєте цю розкіш. Можливо, сьогодні ви застрягли в заторі. Або не виспались, бо дитина не давала спати. Або перукар постриг надто коротко. Або зламався ніготь. Або ви незадоволені своїм тілом… Боже, ну припиніть думати про це! Коли настане ваша черга — все це здасться смішним. Неважливим. Непотрібним.

Я б усе віддала не за ідеальну фігуру, а за ще один день народження. За ще одне Різдво. За один день із коханим і собакою. Я чую, як люди скаржаться на роботу або тренування. Ха! Будьте вдячні, що ви взагалі можете їх виконувати! Моє тіло вже не здатне на це. Я завжди намагалась жити здоровим способом. І зараз розумію — все це було важливо, але не головне. Головне — любити своє тіло. Дбати про нього. Бо воно служить вам, незважаючи на “недосконалості”. Не знущайтесь над ним заради стандартів. Щастя — не в “ідеальному тілі”, яке просувають соцмережі. Видаляйте з підписок усіх, хто змушує вас сумніватися у власній красі. Не важливо, хто це — блогер чи друг. Будьте безжальними у боротьбі за своє щастя. І будьте вдячні за дні без болю. Дякуйте навіть за ті, коли трохи недобре — бо це мине. А дехто цього вже ніколи не відчує.

Віддавайте. Завжди віддавайте. Це правда: найбільше щастя — в тому, щоби бути корисним. З моменту, як я захворіла, я зустріла стільки добрих, щирих, безкорисливих людей. І почула стільки слів підтримки — від близьких, друзів, незнайомців. Більше, ніж зможу віддати. Але я вдячна кожному. Дивно: коли помираєш, гроші втрачають сенс. Не хочеться купувати плаття. Я любила шопінг! Але що з того? Все, що раніше здавалося цінним — втрачає вагу. Замість речей — подаруйте друзям емоцію. Маленький подарунок. Рослину. Аромасвічку. Ланч. Обійми. Що завгодно — аби сказати: “Я тебе ціную”.

Не змушуйте чекати. Не втикайте в телефон під час зустрічі. Подаруйте людині присутність — це повага. Цього Різдва моя родина не робила подарунків і не прикрашала ялинку, але натомість усі написали одне одному листівки. І це було набагато цінніше. Бо речі — просто речі. А слова — залишаються. Хочете витратити гроші — витратьте на досвід. Поїдьте на пляж. Скупайтеся. Відчуйте пісок. Вітер. Життя. І не знімайте це. Просто проживіть момент. Не для Instagram. Для себе. Так, і ще: час, який ви витрачаєте на макіяж — він справді того вартий Прокидайтесь раніше. Слухайте спів пташок. Слухайте стару музику — вона лікує. Обіймайте свого улюбленця. Я шалено сумуватиму за своєю собакою.

Питайте, як у них життя НАСПРАВДІ. Подорожуйте, якщо хочете. І не подорожуйте — якщо не хочете. Працюйте аби жити, але не живіть аби працювати. Робіть те, що змушує ваше серце битися швидше. Хочете торт? З’їжте його. Скажіть “ні”, коли не хочеться. Не переймайтесь, що подумають інші. Навіть якщо ваше життя здається комусь “неправильним” — воно ваше. І має право бути щасливим.

Кажіть “люблю” якомога частіше. І любіть щиро. І якщо щось робить вас нещасними — змінюйте це! Не витрачайте життя на страждання. Ми ніколи не знаємо, скільки часу в нас залишилось. Це просто порада дівчини, яка йде. Можете дослухатись, а можете — ні. І ще. Якщо можете — зробіть добру справу. Станьте донором крові. Ви врятуєте чиєсь життя. І, можливо, подаруєте комусь рік. Як мені. Я отримала ще один рік завдяки донорській крові. Рік поруч із родиною, друзями, собакою. Найпрекрасніший рік мого життя.

Дякую. І… до зустрічі”.

Радимо також прочитати:

• Це не кінець, а початок, або Як мислення може змінити життя
• На порозі нового життя: чотири запитання, які допоможуть змінити все