Історія 1. «Ти надто мало заробляєш!»
В Аліни часто псувався настрій через те, що її чоловік Михайло казав: «Ти могла б заробляти більше, якби вміла кого потрібно просити. Ти хороший фахівець, але боїшся, як остання школярка. Ось так і просидиш усе життя на одному місці».
Вона ображалася, сварилася з ним, плакала, але усе повторювалося знову. Якось вона задумалася і запитала себе: «Хіба це любов?». Їй, звісно, було важко уявити життя без нього. І річ зовсім не у тому, що він більше заробляє. Адже вони так прив’язані одне до одного! Але чому він буває таким несправедливим та різким? Хіба любов і розуміння повинні бути такими?
Випадок з Аліною підпадає під «графу» претензії, які ми пред’являємо одне одному. Адже це відбувається не тільки в чоловіка з жінкою. Бути незадоволеними нами можуть і подруги, і батьки, і колеги. Утім, як і ми ними.
У чоловіка чи друга претензії до вас можуть бути найрізноманітнішими: не влаштовує щось у зовнішності, поведінці, умінні готувати чи прикрашати житло – море варіантів. Що з цим робити? Найлегше сказати: «Не подобається – шукай іншу!». А що потім?
Історія 2. Ненавидить тещу навіть після її смерті
У Марини померла мама. Її чоловік Павло, з яким вона до цього страшного моменту прожила майже три роки, не любив тещу. Це було його право, як і в Марини, наприклад, не дуже добре ставитися до свекрухи: це, як свідчить практика, норма сімейних стосунків.
Перший тиждень Павло ходив мимо Марини, яка ні на що не реагувала, і голосно зітхав. Потім почав діставати: «Ну і чого ти лежиш увесь час носом до стінки? Подзвонила б хоч моїм батькам, вони ображаються».
Кілька разів з його вуст звучали подібні слова, а незадовго до сороковин він затіяв із дружиною відверту розмову, висловлюючи образи й невдоволення. Дійшло до образ на адресу Марининої мами, причому таких, про які при житті краще не чути.
Після цього Марина вирішила подати на розлучення. Павло, коли почув новину, розлютився, побив дружину і пригрозив, що нікуди не піде. Далі півроку тривали «баталії», а через рік суд розлучив подружжя.
Чи можна було в цій складній ситуації знайти золоту середину і простити чоловікові його слова і вчинки? Марина вибрала «прогнати». Зазирнувши у себе, виявилося, що вона має рацію. Адже коли поставила собі запитання: «Чи зможу я забути те, що так глибоко вразило моє серце?», то зрозуміла, що не зможе.
Але незважаючи на удавану в цьому випадку однозначність вибору, для когось, можливо, було б прийнятним залишити все, як є, і «простити», сказавши собі, наприклад, таке: «Матері вже немає і не буде, а в нас з чоловіком непогано виходить жити разом. Народиться дитина, тоді взагалі усе налагодиться»? І таких жінок не можна осуджувати, мовляв, вони нічого не розуміють, вони – «ганчірки» тощо. Тому що це їхній свідомий вибір.
