Восени, коли ти вже не можеш відрізнити пару, яка йде з рота, від сигаретного диму, коли підходить до кінця збирання яблук, капусти і моркви, коли пиво вже не так жваво, як у липні, ллється тобі в мордяку і підсвідомо хочеться тепла (кави з коньяком), тепла( каміна) і ще раз тепла (тіла під боком), коли все стає якимось плинним і незграбним, коли починається нежить і ти берешся за стару як світ калину-малину-мід…
Тоді до тебе приходить Осінній синдром… На перший погляд це видається за звичайну депресію, але потім ти помічаєш якісь власне осінні риси цього явища… Вони виражаються надокучливим мулянням всередині сірої речовини. Починають вмикатися заіржавілі від літньої безтурботності механізми аналітичного мислення. Тобі параноїдально здається, що ти щось не встиг, і наздогнати це тобі не під силу ніколи…
Це дуже дратує.
Спочатку ти тижнями лежиш на канапі, тонами жереш канапки зі смальцем і запиваєш їх сирою водою, бо чаю зробити ліньки. Тобі навіть “впадло” сходити в туалет, і ти відтягуєш цей “хрестовий похід” якомога надовше…
За час твого неробства довкола утворюється ціла купа абсолютно не пов’язаних між собою речей, які назбируються і назбируються, бо викидати їх тобі теж не хочеться… Ти виправдовуєш своє нехлюйство тим, що вже встиг прив’язатися до цього непотребу, але разом з тим розумієш, що це повна бздура…
Від нічогонероблення в тебе не лише відкладаються солі і сало, а й починають приходити в голову різні думки, на кшталт того, що було би непогано врізати першому ліпшому по пиці… Звичайно, ти цього не робиш, зате обов’язково пересваришся з доброю половиною своїх друзів, виб’єш шибку сусідові, голосно тупатимеш ногами і показуватимеш, що ти мав їх всіх у носі… і що був би ти диктатором… Ех, був би ти диктатором…
Але насправді ти не є ні Піночетом, ні Муссоліні, ти взагалі ніким не є, за загальним рахунком… І усвідомлення цього б’є тебе сильніше, ніж мішок з бульбою, і ти в скаженому темпі починаєш шукати роботу… Як наслідок – тобі дістається паршивеньке місце з копійчаним заробітком, класичним начальником-ідіотом і співробітниками, які за те, що ти хочеш просто заробити собі на кусень хліба, ладні перегризти тобі не те що горло, а й усі суглоби…. Ти ледве не божеволієш….
… Однак одного чудового пізньолистопадового вечора ти, прийшовши з роботи, смачно повечерявши, помивши вуха і ноги і всівшись дивитися черговий серіал, посьорбуючи чай і муркочучи від задоволення, подумаєш: “Боже, якою ж чудовою все-таки була ця осінь!!!”.
