- Їсти. Бажано збалансовано, вчасно, спокійно і без новин.
- Спати. Знаю, що важко, але треба. В ідеалі навіть довше, ніж до війни.
- Дихати. Особливо в критичних ситуаціях. Просто дихати.
- Більше церкви і молитви. Навіть якщо важко зосередитись. Треба тільки зайти в храм або скласти руки до молитви. Все інше зробить Бог. Коли ми робимо до нього крок – Він до нас робить десять.
- Робити корисні справи. Маленькі чи великі, скільки можливо. Але так, щоб не розрядити батарейку до нуля.
- Відмовитись від бажання допомогти всім і у всьому. Ми лише люди, а не супергерої. Зосередитись на головному і довести справу до кінця.
- Підтримати тих, кому важче, ніж нам. Найбільша увага – воїнам і матерям з малими дітьми. Їм найскладніше пережити цей час. І знову ж таки, не можливо допомогти всім. Достатньо кільком найближчим.
- Знімати стрес. Гаряча ванна, фізичні вправи, робота руками. Список можна продовжувати на будь-який смак.
- Зберегти щоденні звички. Зарядка, кава з собою, чи будь-що інше, що робили раніше.
- Готувати їсти і прибирати в хаті. Чудово розвантажує мозок. І для сім’ї корисно.
- Виділити собі час “без смартфону”. Дозувати новини. Старатись не поширювати негатив, ненависть і злість. Звільнятись від них екологічно.
- Постити потрібне, корисне або мотивуюче. А не все підряд, щей фейки.
- Не критикувати тих, хто поїхав з країни. І тих, хто залишився, але нічого не робить. І тих, хто робить, але не те. І тих, хто робить те, але не так. Взагалі нікого не критикувати. Кожен там, де має бути. А судити – не наша компетенція.
- Тримати холодильник повним, тіло доглянутим, одяг чистим, а телефон зарядженим. Нічого складного, а додає спокою.
- Спілкуватись і зустрічатись з рідними. Говорити про свої переживання. Обійматись. Цілувати. Частіше виявляти свою любов.
- Довірити себе, своїх рідних і країну Богові. Відчути внутрішній спокій. Поділитися ним з іншими.
- Загалом, щоб пережити війну, треба жити. Отож, не зупиняємось!
Зі сторінки Ірини Яремчук
