Дізнавшись це, моя подруга – японка повела мене в одну клініку, сказавши, що там є одна цікава процедура, після якої життя змінюється, як ніби заново народився … Вона приїхала за мною, я так і пішла в піжамі і в домашніх тапочках . Їхала в центр Токіо в такому вигляді. На голові дулька. Там взагалі не звертають уваги на тебе. Хоч голою ходи. Їм не до тебе. Кожен зайнятий своїми думками. І у них немає звички розглядати людей в транспорті або на вулиці.
Настільки люди там вільні. Прийшли, заповнили папір. Так ось, заходжу я туди, а там посередині кімнати стоїть труна. Лікар поставив кілька запитань, мені дали одяг ( для смертника), я переодягнулася. Скомандували: – Лягайте і відчуйте, як відчувають себе померлі, коли захочете вийти – ось кнопка, натисніть її і ми вас випустимо. Я лягла. Всередині був дивний запах, але залили освіжувачем. М’який атлас яскравого кольору. Намисто по периметру труни …
Примхи чи післяпологова депресія: як розпізнати небезпечний стан
Лежу, розглядаю труну. Усередині грала траурна музика.Слабке світло з кімнати було видно з щілин. Тут чую, як ніби мене виносять і завантажують в машину. Я починаю натискати на кнопку, вона раптом відвалюється … Я починаю їх кликати і обурюватися, що я не за це заплатила. І взагалі, чи не охреніли вони бува ?! Потім їдемо хвилин 10. Я вже задихаюся. Потім чую команду: – Закопуй! І відчуваю, як мене опускають на мотузках в землю. Чую, як земля падає на мене зверху на труну. І голоси ставали приглушеними. Я починаю вже в істериці на весь голос кричати. Матюкати. В голові мільйон думок. Що я потрапила до сектантів. Вони мене вбивають.
Лежу як колода – руки по швах, в тісній труні. Усередині смерділо сечею. Я думала: – Господи, я не хочу вмирати! Там було жахливо . І швидше за все Подруга японка з ними в змові. Уб’ю тебе падлюку !!! ..Мене реально закопують. Я почала ще більше верещати, як свиня на бойні і копати ногами.
А найстрашніше – я почала задихатися. Я ридала і соплі текли по щоках, заливали вуха. Від істерики і страху я обпі.алась. Через те,що мало місця я навіть не могла витерти обличчя. Я лежала. Душно. І дихати було вже нічим. Стала крутитися голова. Я відчула, що почала мерзнути. Я лежала мокра в своїй сечі. – Холодна земля, – подумала я. Ридала я хвилин 20.
І вже втрачала свідомість. Стан був жахливий. Почала розуміти Гоголя і згадала, що можливо він прокинувся в труні і вмирав так само, як я тут. Перед моїми очима відразу спливли картинки з минулого: Як я народила і тримала дочку на руках … Її перші кроки … Її кіски, які я заплітала кожен день … О Боже, я зовсім забула про свою дочку!
Через свою уявну депресію … Я згадала, що взагалі перестала дзвонити мамі … Згадала, що життя таке прекрасне! Що життя чудесне! А я тут в труні вмираю. І мене вбивають мої улюблені японці, яких я так обожнювала. Ех, японці ?! Ех падлюки! І тут відкривається кришка труни. Я дивлюся: я в тій же кімнаті.
Ця труна – ілюзія смерті і повністю компьютеризована.Я ще плакала хвилин 10. Ледве заспокоїлася. Матюкала їх. Подруга рада, сміється, бо знає, що ефект гарантований. Вони мені дали відеозапис моєї “смерті”. Усередині труни були вмонтовані камери, які все записували.
Після цієї процедури я схудла, покращала, полюбила життя і більше думки про те, що я не хочу жити або у мене депресія, більше немає. Не хочу більше туди! Хочу жити тут і зараз! Ось. І ви полюбіть життя!
