Ще один європейський музей визнав Казимира Малевича українським митцем. Цього разу справедливість відновив міський музей Амстердама – Stedelijk Museum. Як повідомляє The Arts Newspaper, у його біографії тепер вказано, що художник народився в Києві в родині польського походження.

Це не перший випадок перегляду національної приналежності митців, яких тривалий час помилково зараховували до російської культури. Так, раніше Метрополітен-музей у Нью-Йорку вніс корективи у своїх експозиціях, визнавши Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі та Іллю Рєпіна українськими художниками. А ще два роки тому стокгольмський Moderna Museet після тривалих дискусій з українським посольством також підписав Малевича як представника українського мистецтва.

Малевич про себе: «Ми були українцями»

Казимир Малевич народився у Києві. Його батько був поляком, а мати – українкою з Полтавської губернії. Художник зростав у двомовному середовищі: в родині спілкувалися польською, але в оточенні — українською. Сам він ідентифікував себе українцем, про що не раз писав у своїх автобіографічних записах.

Один із найяскравіших спогадів Малевича про себе та свого друга Лева Квачевського, уродженця Мінська, підтверджує це:

«Це був Лев Квачевський. Він навчався в Академії мистецтв у Петербурзі. Ми часто разом вирушали писати етюди, проходячи до тридцяти верст за день. Сперечалися, дискутували, а коли наставала тиша, згадували Україну. Він та я були українці».

Українське коріння і мистецьке формування

Дитинство Малевича минуло в українських селах. До 17 років він жив у Конотопі, після чого вступив до Київської малювальної школи під керівництвом Миколи Мурашка. Тут він навчався у видатного митця Миколи Пимоненка. Лише згодом переїхав до Курська, що дало привід Росії присвоїти його ім’я як «свого» художника.

Після Курська Малевич переїхав до Москви, а частину життя провів у білоруському Вітебську. Попри це, саме Україна була тим місцем, де сформувалася його мистецька індивідуальність.

Вплив України на Малевича

Художник завжди з теплотою згадував Конотоп, де провів юні роки. У своїх спогадах він детально описував, як сільська культура вплинула на його майбутній стиль.

«Село займалося мистецтвом, хоча я тоді не знав цього слова. Я із захопленням спостерігав, як селянки розписували печі, мазали глиною підлогу, створювали візерунки. Вони зображували півнів, коней, квіти — і все це виглядало гармонійно. Удома я теж намагався малювати на печах, але мене зупиняли, бо це вважалося “брудною справою”.»

Ще одна яскрава згадка Малевича — про Конотопський базар, де він виріс серед ароматів сала і часнику.

«О, славне місто Конотоп! Його базари лисніли від сала. Біля станцій сиділи сальниці, від них пахло часником. Вони продавали найрізноманітніше сало, ковбаси, і я їв його прямо на ринку, як і всі навколо.»

Повернення до Києва та вимушений від’їзд

Попри те, що Малевич провів значну частину життя у Петербурзі та Москві, його завжди тягнуло до Києва. У своїх спогадах він писав:

«Київ – місто, яке залишилося в моєму серці назавжди. Його будівлі з кольорової цегли, гори, Дніпро, далекі обрії – все це впливало на мене дедалі сильніше.»

Він приїхав до Києва у 1928 році, викладав у Київському художньому інституті, заснував Кабінет експериментального мистецтва та намагався «лікувати студентів від страху кольору».

Однак уже в 1930 році радянська влада почала масштабні репресії проти інтелігенції. Художників звільняли з посад, закривали творчі студії. Малевич опинився під тиском і змушений був повернутися до Ленінграда.

Останні роки життя і трагічний кінець

У 1930 році Малевича заарештували за підозрою у «шпигунстві». Його допитували, катували, зрештою це підірвало здоров’я художника. У нього діагностували рак, і в 1935 році він помер.

Його поховали у селі Немчинівка під Москвою. Під час Другої світової війни могила була втрачена – місце поховання розорали під колгоспне поле. У 1988 році ентузіасти встановили меморіальний знак, але нині на тому місці збудований житловий комплекс.

Такою є реальність країни, яка десятиліттями намагалася привласнити митця, але навіть після його смерті не змогла поставитися до нього з повагою.

Супрематизм: головний внесок Малевича у мистецтво

Казимир Малевич створив власний художній напрям – супрематизм. Його суть полягала у відмові від предметності в живописі та перевазі чистих кольорових форм.

Найвідоміша його робота – «Чорний квадрат», який є частиною триптиху разом із «Чорним колом» і «Чорним хрестом».

У 2015 році дослідники зробили рентгенівський аналіз картини і виявили під нею два інші кольорові зображення. Також розшифрували напис, залишений самим Малевичем: «Битва негрів у темній печері».

Радимо також прочитати:

• Казимир Малевич першим відобразив у картині Голодомор

• Олександра Екстер: українка, яка здійснила мистецьку революцію

• Знай наших: уродженка Поділля, яка стала символом бразильської літератури