Про моду кажуть, що нове – це добре забуте старе. Так, у цих словах є певний сенс. Адже мода певною мірою циклічна і деякі її елементи мають властивість повторюватися через проміжки часу. З одного боку, щосезону дизайнери одягу пропонують нові колекції, а з іншого – у них впізнається те саме “забуте старе”.
Звичайно, зараз українці не ходять у постолах і не замотують голову в очіпок. Але дедалі частіше у сучасних модних колекціях з’являються вишивані сорочки або елементи одягу з традиційним орнаментом. Пропонуємо простежити, як змінювалася українська мода із сивої давнини до сьогодні.
Київська Русь (IX – XIII ст.)
За часів становлення та розквіту української держави князі мали “домашній” одяг та одяг “на люди”. Удома княжичі носили довгу сорочку з червоною вишивкою навколо горловини. Обов’язково сорочку підперезували тканинним чи шкіряним ременем. Під сорочку одягали полотняні штани-порти. Коли виходили до людей, додатково одягали свиту, туніку і плащ. На ноги взували оздоблені візернуками чоботи. Також чоловіки обов’язково носили шапку, яка мала різну форму. Сільські чоловіки теж носили довгу сорочку, але з дешевшого полотна. Підв’язували її поясом. На ноги одягали шкіряні постоли чи плетені личаки.
Княжні у той час також носили сорочку, але вона була довшою від чоловічої. Заміжні жінки поверх сорочки вдягали паньову – незшиту спідницю, а незаміжні дівчата – занавіску. Верхній одяг у княгинь був однаковий з чоловічим – це парадна туніка, далматик, мантія поверх далматики. Незаміжні дівчата носили волосся розпущеним або заплітали у косу. Заміжні жінки прикривали волосся повойником, а поверх нього надягали убрус – хустку-рушник. Взувалися дівчата у поршні, чоботи та черевики. Жіночий одяг у різних верствах відрізнявся лиш використаною тканиною чи оздобленням.
Козацька доба (XV – XVIII cт.)
У цей історичний період люди із вищого класу прагнули чим більше виділитися у суспільстві. Тому, натхнені Заходом, українські феодали поверх сорочки одягали жупан з кольорової тканини, який оздоблювали хутром чи шовком. Жупан підперезували поясом. На голові носили шапку, форма якої різнилася від статусу. На ноги взували чоботи чи черевики. Чоловіки у селі носили сорочку та штани-шаровари, які підв’язували поясом. На ноги взували шкіряні постоли.
Жінки феодалів у той час любили похизуватися своїми нарядами. Вони вдягали батистову сорочку, розшиту перлами. Поверх неї вдягали сукню з відкритим декольте та кунтуш. Голову прикривали очіпком та беретом. У селі дівчата носили довгу сорочку. На пояс жінки зав’язували запаску чи плахту. Взували дівчата постоли чи чоботи.
Правобережна та Лівобережна України (XVIII—XIX ст.)
Тоді території України знаходилися під керуванням двох держав – Російської Імперії та Речі Посполитої. Цей поділ вплинув і на культурні цінності українців.
Так, “ясновельможі” на Правобережній Україні одягали яскраво-червоні кунтуші чи жупани. На голову чоловіки одягали шапки з дорогоцінним хутром. Сільські чоловіки одягали народне вбрання, яке відрізнялося від місця проживання.
Жінки з вищого класу дозволяли собі сорочки з дорогих тканин, шовкові спідниці та шуби. Також не забували про прикраси – коралеве намисто та дукач, прикрашений рубінами й сапфірами.
На Лівобережній Україні мода зазнала впливу правління Петра І, який спрямував свої сили до досягнення “європейських стандартів”. Панська сорочка шилася із атласу та вишивалася шовком, сріблом і золотом. Її заправляли у шаровари яскравих кольорів. На сорочку одягали дорогий жупан, якого підперезували перським чи “слуцьким” поясом. Зверху одягався кунтуш або опанча. На урочистості одягалася шуби чи “ферзі”. На ноги взували кольорові сап’янові чоботи.
Жінки одягали поверх сорочки керсет чи “кохту” (плечовий одяг), “простьобані” спідниці, свиту.
Основні елементи українського одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Статусу національного символу український одяг набув у XVII-XIX ст. Вбрання у різних куточках України мало свої регіональні відмінності:
- за матеріалом, з якого виконане;
- за технологією виготовлення;
- за орнаментом та оздобленням.
Залежно від способу носіння одяг поділяють на кілька груп:
- Натільний одяг – сорочка.
- Нагрудний одяг – безрукавки (кептар, керсетка, лейбик).
- Жіночий стегновий одяг – запаска, плахта, спідниця, літник, фартух.
- Чоловічий стегновий одяг – гачі, шаровари.
- Верхній одяг – жупан, кожух, свита.
- Пояси – крайки, очкур, пояс-рушник, черес.
- Головні убори – жіночі: шнури, звиті вінки, очіпок, намітка, убрус, хустка; чоловічі: брилі (солом’яники), шапки (капелюхи).
- Взуття – личаки, сап’янці, черевики, чоботи.
Мода ХХ ст.
Початок ХХ століття в Україні вирізняється вишуканістю та витонченістю образів. Проте вже до 30-х років стиль зміниться на простоту та практичність крою. Жінки зняли корсети, чоловіки вдягли більш бізнесові костюми. Емансипація жінок у 1940-х додає в їхній одяг маскулінності, тобто чоловічих рис. У ці роки в моду входять підплечники. Водночас воєнні дії провокують зупинку більшості заводів. Від дефіциту жінки перешивали та латали одяг власноруч, щоб все ж залишатися привабливими.
У післявоєнні роки в Україні, як і в інших країнах СРСР, одяг був одноманітним та “сірим”. Це спровокувало появу так званих “стиляг”, які любили одягатися яскраво та незвично.
Мода. 60-ті роки ХХ ст.
Мода 60-х була підпорядкована двом класифікаціям – “на кожен день” та “на свято”. У робочі дні українці підбирали одяг відповідно до місця роботи. В моду входить комбінезон з функціональними кишенями. Щодо вихідного дня, то жіночий одяг підкреслював природні форми прекрасної статі. Також весь одяг вкорочувався.
Мода. 70-ті роки ХХ ст.
У ці роки тема “вкорочення” досягала свого піку. Серця український модниць підкорили міні-спідниці та чоботи-панчохи. Паралельно з цією тенденцією, популярним став кльош – розкльошені спідниці та брюки. Чоловіки ж полюбляли великі розміри у виборі костюму, краватки чи сорочки.
Мода. 80-ті ХХ ст.
Цей час в історії запам’ятався стилем унісекс, як у поведінці молоді, так і в одязі. Чоловіки та жінки одягалися фактично однаково – “дуті” плащі, куртки, штани-банани, джинси “варьонки”. Також у цей час розвивалися декілька неформальних рухів – скінхеди, панки, металісти. Кожен з яких мав свій стиль і свою так звану філософію.
Лиш наприкінці 80-х років у моду увійшли приталені жіночі піджаки, дефіцитні колготки з люрексом, і лосіни.
Мода. 90-ті ХХ ст.
Це був “вибух” стилю та кольорів. Здавалося, все те, що накопичувалося та утримувалося всередині людей протягом ХХ століття, “вилилося за край” у його кінці. Лосіни кольору “металік”, колготи у сіточку, спортивні костюми Adidas, джинси, ангорові світера, “кожанки” та взуття на платформі (Леді Гага, здається, шукала натхнення саме у радянських 90-х).
2000-ні або “нульові”
З початком нового століття та здобуття незалежності, індустрія моди в Україні почала розвиватися в новому руслі. Відкривалися все нові будинки моди, організовувалися конкурси краси. Українських дизайнерів почали визнавати з-за кордоном. Але це “на подіумі”. У повсякденному житті українці ще багато часу відходили від стилю 90-х. На початку “нульових” популярними були чокери (які повернулися через 15 років), джинси-кльош, “денім”, короткі топи та джинси з дірками.
Водночас з 2000-них поняття “моди” асоціюється в українців, як щось абстрактне та недосяжне. Тобто у різних прошарках суспільства утворився свій стиль, який люди боялися порушити тривалий час.
Щодо сучасності, то сьогодні межі моди є стерті. І кожен може одягатися як захоче, поєднувати непоєднуване, експериментувати у різних стилях.
Авторка – Катя Чайка
Ілюстративне фото: honchar.org.ua /Богдан Пошивайло
