На зорі християнства на українських землях Господь Бог послав нашому народові двох великих подвижників чернечого життя – преподобних Антонія і Феодосія Печерських, пам’ять яких ми вшановуємо 15 вересня. Їхня праця, молитва і святість залишили глибокий слід у житті українського чернецтва й Церкви. Про їхнє життя і діяльність довідуємося з наших літописів того часу, з Житія преподобного Феодосія пера літописця Нестора та з Печерського Патерика.
Антоній молодим пішов на Афон, де постригся у ченці
Преподобний Антоній походив з Любеча, що на Чернігівщині. У молодому віці пішов на Афон, там постригся в ченці. У Божих планах було, щоб він служив своєму народові на рідній землі. Тож одного дня ігумен звернувся до нього: «Антонію, вертайся на Київську Русь, щоб там бути корисним для інших. І нехай благословення святої Гори буде з тобою».
Антоній послухав голосу ігумена, наче голосу Божого. Приблизно в 1051 році він повертається і поселяється в печері села Берестова над Дніпром недалеко від Києва, де колись перебував митрополит Іларіон.
Бажанням Антонія було жити самотньо в молитві й покуті. З часом до нього починають приєднуватися ідейні юнаки і він їх приймає. Через якийсь час їх було дванадцять, були серед них і священики: Никон, Феодосій та Варлаам. Одначе преподобний Антоній надає перевагу життю самітника, тому переходить до іншої печери. Там він дожив до глибокої старості. Спочив у Бозі в 1073 році на 90 році життя.
Феодосій з дитинства мріяв бути монахом
Преподобний Феодосій народився у Василькові біля Києва. Виростав у Курську, де його батько був княжим урядником. З дитинства мав нахил до побожного життя. Ще юнаком хотів присвятити себе монастирському життю, та на перешкоді стала його мати. Ще в юному віці, він утікає з дому до Києва, де його приймає преподобний Антоній, а священик Никон постригає в ченці. Феодосій від самого початку стає добрим, ревним і зразковим монахом. Після переходу преподобного Антонія до іншої печери, монахи вибирають Феодосія своїм ігуменом. Він мав тоді лише 30 років.
Під проводом Феодосія монастир у печері швидко росте і незабаром кількість монахів доходить до ста осіб. У 1073 році Феодосій з монахами закладає основи під нову церкву й монастир. Та йому не судилося закінчити будівництво храму Успіння Пресвятої Богородиці, бо після короткої недуги він передчасно покидає цей світ 3 травня 1074 року.
Преподобний Антоній своїм життям у печері біля Києва дав початок Києво-Печерському монастирю. Тим він заслужив собі ім’я первоначальника всіх руських монахів. Літописець Нестор називає преподобного Антонія великим і славним.
Преподобний Феодосій – будівничий Києво-Печерського монастиря та організатор українського чернецтва. Літописець Нестор називає його «другим великим світилом на небі після преподобного отця нашого Антонія», і величає його «нашим учителем, наставником і пастирем, великим між Отцями, будівничим і чудотворцем у Руській Землі».
Коли число сподвижників Антонія зросло до 12, він віддалився на сусідню гору, вирив собі тут печеру і став трудитися в затворі. Феодосій залишився на колишньому місці. Скоро він був обраний братією ігуменом.
Сам преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював у пекарні, носив найпростіший одяг, раніше за всіх приходив до церкви і на монастирські роботи. Окрім аскетичних подвигів, преподобний Феодосій відрізнявся великим милосердям до бідних і любов’ю до духовної освіти, прагнув прихилити до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання убогих, сліпих, розслаблених і на утримування їх виділяв десяту частку монастирських прибутків. Крім того, щосуботи посилав цілий віз хліба ув’язненим.
Заснована преподобним Антонієм і влаштована преподобним Феодосієм Києво-Печерська обитель зробилася зразком для інших монастирів і мала велике значення для розвитку Української Церкви. З її стін виходили знамениті архіпастирі, ревні проповідники віри і чудові письменники.
Ще за свого життя, як преподобний Антоній, так і преподобний Феодосій, мали славу великих праведників і були в пошані не тільки серед монахів, але й серед князів, знаті та всіх киян. Преподобні Антоній і Феодосій – це слава нашого українського чернецтва, нашої Церкви й народу.
