Священик Петро Кропіш ділиться у своєму відеоблозі трьома речами, які часто дуже ускладнюють працю сповідника.

Отож, річ перша

Коли хто-небудь приходить до сповіді і говорить так, що я нічого не знаю і небагато розумію

“Грішив проти заповіді першої, третьої і шостої часто, проти сьомої – ніколи”

“Рік тому сповідався, згрішив думкою, словом , вчинком, занедбуванням. Це всі мої гріхи”

І я насправді зовсім не розумію, що є на серці цієї людини. Якщо хочеш швидко висповідатись – то окей. Але я не знаю, що жіється у ту мить в твоїм серці. Говориш речі надто загальні.

“Мені складно у стосунках з іншими”. Не знаю, чи когось ненавидиш і конфліктуєш з кимось, чи маєш якісь проблеми із нав’язуванням спілкування. Коли говориш, що згрішив проти чистоти, то не знаю, чи живеш на віру уже п’ятий рік, чи задивився на ноги дівчини, яка перед тобою виходила з трамваю.

Коли приходиш до сповіді, то говори так, щоби сповідник міг зрозуміти, а що робиться у твоєму серці.

Друга річ: коли хто-небудь приходить, щоби поговорити.

Без сумніву, сповідь є розмовою із найближчим другом, коли розповідаєш Ісусові про свої гріхи, а не просто перелічуєш їх. Однак у дні величезних черг не мусиш говорити про свої гріхи у всіх найдрібніших деталях. Вислови їх із щирим жалем, але пам’ятай, що мусить бути якась здорова рівновага між тим, щоби говорити загальними фразами і оповідати все в деталях.

Бог знає обставини твого життя, тому коли сповідаєшся говори про те, що тебе болить і про що насправді хочеш перепросити Бога.

Третя річ: коли той, хто сповідається, говорить лише трохи про свої гріхи, зате готовий багато говорити про гріхи інших.

І для мене це дуже складно, бо не знаю, чи маю це перервати чи делікатно пригадати, що то є сповідь із твоїх гріхів.

“Гнівваюсь на свою подругу, але вона і насправді дуже вредна…”

Сповідь є місцем, де говориш про свої рани, але будь обережним, щоби не говорити про гріхи інших. Говори про себе і проси у Бога благодаті змінити своє життя, насамперед СВОЄ.