Ліжко на трьох. Історія про “особливу” жіночу дружбу

У скрутну хвилину прихистила подругу. Тепер доводиться ділити з нею не тільки квартиру, а й чоловіка...

Натка була вдатливішою за нас, це безсумнівно. Якщо Галя за допомогою ватки збільшувала бюстик, а я ховала в широких штанях худі ноги, то Наті, щоб хлопці скручували шию, не треба було нічого ні збавляти, ні додавати. Все, від чого дичавіють мужчини, вона мала: волосся – як у ляльки, блакитні очі, груди, ніжки. Додайте до цього брак будь-яких комплексів та легку вдачу і зрозумієте, чому наша класна дама Антоніна Петрівна любила ставити Натку нам у приклад: “Інша на її місці тільки б хвостом крутила, а вона ще й відмінниця!”. Але подруги любили Натку не за зовнішність і її п’ятірки, а за дивовижну комунікабельність.


І згодом, поїхавши до Києва, вона мала там не одну подругу: приходь, сідай за стіл, залишайся ночувати. І заміж Натка вискочила вдало – Олексій займався комерцією, ще й доволі успішно, бо квартиру й машину купили за власні. Красою особливо не вирізнявся, проте був веселим балагуром, який притягував до себе тих, хто його оточував, безмежним почуттям гумору. Тож вдома у Нестерових завжди збиралися друзі, і життя переповнювало тільки задоволення.

Складнощі з’явилися на горизонті три роки тому, коли через бізнес Олексій опинився в Криму. Спочатку він почав рідше телефонувати й приїздити. Але все ж сумував і закидав Нату дорогими подарунками. Потім ошелешив новиною про те, що не встигає приїхати на Новий рік.

…Днів за три до улюбленого свята Ната раптом розхвилювалася й випитала в товариша робочий телефон чоловіка. І коли набрала номер нібито орендованої квартири благовірного, почула милий жіночий голосок, який весело повідомив, що «Льошик у ванній».

– А ви що робите? – неприємно здивувалася Натка.

– А я вечерю готую, – теж здивувалися на тому кінці дроту. І раптом спохопилися: – А ви, власне, хто?

– Я, власне, дружина, – розлютилася Натка. – А ви хто?

– Це я дружина! А ви сюди більше не телефонуйте!

Неважко уявити, як минуло для нашої подруги новорічне свято.
Коли Олексій, ніби нічого й не трапилося, повернувся додому на Різдво, Натку було важко упізнати: очі запали, сама шкіра та кістки (десять днів нічого не їла!)… Бідна Христинка (їй тоді сім років виповнилося) кинулася до тата: “Тат, мама себе кусає!”

Позакочував він рукави жінчиного халата, а руки й справді в синцях та рубцях – так наша життєрадісна дівчина душевний біль тамувала. Сіли вони на кухні, відкоркували пляшку горілки й серйозно поговорили.

– Я тебе з донькою люблю, – сказав Олексій. – І ніколи вас не покину. Але й Ромки своєї не залишу, бо теж люблю! Тож вихід один – змиритися з тим, що в мене тепер дві сім‘ї – одна в Києві, друга в Ялті.

Не знаю, що зробила б на місці Нати хитріша жінка. Можливо, погодилася б і завела на втіху коханця. А може, запестила б блудного котяру, щоб збагнув, кого втрачає. Чи заплела б тонку інтригу, аби його повернути. А пряма, наче шпала, Ната билася в істериці: іди геть, я тебе ненавиджу! Розлучення!

І від її криків та плачу доньки Льошка утік з дому швидше, ніж планував.


Ми, подруги-однокласниці, щось намагалися радити, і до чогось Натка прислуховувалася. Наприклад, почала вибивати клин клином. І якийсь далекобійник у неї квартирував, і продавець, і красень грузин. Але це все робилося у хворобливих нападах ревнощів, і мужики, вкусивши від неї, все ще соковитої жінки, поспішно змотували вудки, боячись потонути у чужих проблемах.

Збагнувши, що коханці не врятують, вона кинулася робити кар’єру. Але з червоним дипломом її взяли тільки на місце …продавця. Навіть там вона примудрилася розтринькати гроші.

– Директор сказав, що вб‘є мене діроколом, – повідомила колись безгрудій подрузі Галці, яка непогано вийшла заміж і десь «взяла» чарівний бюст. Великодушна Галка, втративши пильність від власного щастя, терміново десантувалася в Києві. Повернулася розгублена. На місці універсального ідеалу всіх мужчин вона знайшла товстуху із тавром глибокого нещастя на обличчі, яка здатна була говорити тільки про зраду коханого Льоші. Певна річ, друзів у неї не зосталося.

– Ну, а цей паразит що думає? – кипіла я. – Ти йому телефонувала?

– Так, – зітхала Галка. – Каже, що спочатку був проти розлучення, а тепер вже за.

Про мишенятко Христинку ніхто не згадував – вона виживала в сутінках дитячої самотності.


…Минали дні, тижні, місяці. Дрібні турботи заштриховували хвилювання за долю подруги. Аж раптом – дзвінок.

– Я продаю квартиру, – прошелестів Наталчин голос, – половину грошей віддаю Льоші й повертаюся додому. Мама, брат, друзі… Вони не дадуть заскніти.

– Які друзі, Наталю! Про тебе не забули хіба ми з Галкою. Але чим ми зарадимо? У нас свої проблеми, діти, а твоя мама з головою в політиці!

– Я все вирішила, – відрізала Натка й кинула слухавку.

Я дзенькнула Галці, але у неї хворіла дитина, і все інше її не хвилювало. Тоді видобула номер Натиної мами.

– То й що? – запитала ця стара комуністка. – Моя донька вже доросла жінка, що хоче, те й робить.

Остання моя спроба врятувати подругу обмежилася дзвінком до Ялти. Олексій виявився єдиною людиною, яка перейнялася долею Нати. Але й він не втішив. Тільки зітхнув протяжно й жалісливо:

– Я втомився… Розумієш, вона мене проклинає, і витерпіти це неможливо! Слухай, влаштуй її в психушку. Я серйозно, у неї дах поїхав.


У нашому житті давно так повелося: вантажать на тих, хто везе. Установка на добро та милосердя, яку колись дали в школі, пустила в мені глибокі корені. Недарма, незважаючи на довгі ноги, які нарешті обросли м’ясом, приліпилася до тихого інтелігентного Вадика. З таким чоловіком зірок з неба не хапатимеш, але й по світу з торбами не підеш. В роботі – ретельний, у стосунках з людьми – по-піонерському правильний.

І всю мою зацикленість на Натиних проблемах він розумів й усіляко підтримував. І на вокзал зустрічати її благословив, хоч ніхто особливо не кликав. Просто гнітила думка, що Ната їде в нікуди – з дитиною та грошима, вирученими від продажу київської квартири.

– Звичайно, звичайно… Шкода, що я в цей час працюю, – сказав Вадик і тицьнув мені гроші. – Якщо подружку не зустрінуть, беріть таксі – і до нас додому.

Як у воду дивився: ні мама, ні Натчин брат не відреагували. Не змогла приїхати й Галка – до неї того дня свекруха заявилася. Якби я знала, чим обернеться моя доброта, зачинила б двері на десять замків і телефон вимкнула б.


Незабаром півроку, як Натка з Христинкою живуть у нашій однокімнатній квартирі. Христя спить на тахті з моєю донькою, а Натка – на дивані біля стіни, поруч зі мною та Вадиком. Якщо вночі вона встає до доньки, то спочатку перелазить через мене, а потім через чоловіка.

Вадик заборонив мені сваритися із батьками, які передчасно сивіють через таке нахабство. І хоч я давно забула, що таке повноцінний секс (не у ванній чи в туалеті театру), зате пізнала достоїнства безплатної гувернантки. І коли повертаюся додому після педради, навіть дякую своїй подрузі, що на столі мене чекають млинці з сиром, а у ліжку – невинний сон між Наткою та Вадиком.

– Ви всі – клієнти психушки, – сказала мені вчора Галка. – Подивися на неї – вона знову від’їлася і погарнішала. А твій чоловік вибирає смачніше жито.

Може, і так. Ми встигли Натку приручити й тепер відповідаємо за неї. А що буде далі – вирішувати мужчині. В одному я переконана на всі сто: мій благовірний не вижене нас із донькою на мороз і в Крим не втече. Як не відмовлюсь і я від цього бовдура через ревнощі та егоїзм.

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook