Тобі може не пощастити з чим завгодно, розумієш?
З батьками, які не знали, як з тобою поводитися… та й із самими собою, власне, теж. І тому не навчили, недопестили, недолюбили, і взагалі дали не той досвід, при якому ти згадував би їх з величезною вдячністю.
З неправильними вчителями, з однокласниками, яким начхати на тебе, з не тими хлопчиками і не тими дівчатками з твого не такого дитинства.
З вибором, зі смаком, з дурнем-начальником, з пліткарями-колегами, з нелюбимою роботою.
З токсичними сусідами, з нарцисами-колишніми, з негідниками-шахраями.
Ну, гаразд… може не пощастити із власним носом, який призначений зовсім не для того життя, в яке ти себе прописав у своїх мріях… із занадто великим або надто маленьким тілом…
Але все це нічого не буде означати, якщо ти знайдеш у собі сили по-справжньому повірити в одну просту річ:
Тобі пощастило з собою
Пощастило настільки, що ти давно перестав списувати на всіх вищезгаданих усі свої невдачі, перестав оплакувати своє безнадійне дитинство, перестав вічно хапатися за безпорадні дитячі дієслова про не можу, не вмію, не буду, не знаю…
Тобі пощастило ні на кого не перекладати відповідальність за своє життя, окрім себе самого, і пощастило зважуватися на зміни, на ухвалення рішень, на відмову від усього, чого ти більше не хочеш.
Тобі пощастило зняти свої скривджені мокрі повзунки та перестати тикати ними під ніс кожного, хто не виправдав твоїх очікувань.
Тобі пощастило не ставати смиренним копіювальником розгромних сімейних сценаріїв, а створювати свої, щасливі.
Тобі пощастило прийняти своє тіло, що має право на існування, і почати поважати його і турбуватися про нього, а не нещадно підганяти під чужі стандарти.
Тобі пощастило зрозуміти, що відсутність взаємності з людьми вирішується лише одним способом – розставанням, а не жалюгідними надіями, що вони колись оцінять твої жертви та полюблять.
Тобі просто пощастило…
Прокидатися і бачити це життя. Бути його учасником. Кохати. Дізнаватись нове. Змінювати ситуації. Робити що-небудь. Творити. Слухати музику.
Тобі пощастило бути. Бути в себе і в тих, кого ти впускаєш на свою територію.
Тобі пощастило, чуєш? Вже пощастило.
А все інше не так важливо.
Авторка – Ліля Град
