Зимові свята завершилися, і настали будні зі щоденною клопіткою працею. Від Богоявлення Господнього (Водохрещення) до початку Великого посту тривають «м’ясниці», і цей період завжди був насичений роботою.
Ткані вироби нині в ціні
Саме після закінчення різдвяних свят майстрині вносять до хати ткацькі верстати, збирають їх, готують нитки і розпочинають роботу. Найважчий у цій справі – почин ткання. У минулі часи, згадують гуто-боровенські жінки, тому, хто «затче», бувало,
давали за роботу козу.
Частенько один верстат прислуговувався кільком господиням, бо не завжди в хаті знаходилось місце для чималого за розміром ткацького «агрегата». А от у Ворокомлі, розповідає знайома, є майстриня, в якої верстат стоїть у старій хаті стаціонарно, і працює вона на ньому цілий рік. Навіть улітку, щоб перебути полуденну спеку і не згаяти часу, вона віддається улюбленій роботі.
На Камінь-Каширщині ткацтвом займаються у багатьох селах, зокрема у ГутіБоровенській, Нуйні, Личинах, Ворокомлі, Воєгощах, Клітицьку, Грудках, Волиці, Видричах, Оленине, Бузаках та інших. Ті, у кого ще збереглися старі запаси льону, виготовляють такі модні і затребувані серед сучасних поціновувачів старовини лляні рушники, обруси, прикрашені, як правило, різнокольоровими горизонтальними смужками, або, як у нас кажуть, пасками чи геометричними візерунками.
Популярними нині є ткані килимові доріжки або хідники. Барвисті, грайливі, вони просто осявають оселю і створюють життєрадісний, піднесений настрій. Подейкують, що в останні роки доріжки тчуть на продаж і «дають» за
них чималу суму.
Дерев’яні бочки кращі за скло
Пригадується, якими знаними й авторитетними були бондарі із Залісся Камінь-Каширського Василь Кіптик і Максим Василюк. Вони виготовляли якісні й міцні дубові діжки, бодні, цеберка, біянки (маслобійки). Їх нарозхват замовляли не лише волиняни, а й жителі інших областей і навіть Білорусі.
Майстри добре знають, яку деревину і для чого треба підібрати. Скажімо, для діжки виберуть сосну, тоді вона буде легка й зручна. А от бочку для квашенини робитимуть із дуба. Та й господині обізнані з тим, що засолені в дубовій бочці огірки чи капуста набагато поживніші, аніж у скляній чи пластмасовій тарі, і сало з холодильника не зрівняється з куснем із діжки.
До вподоби бондарська справа й Василеві Зеленкову із села Полиці. Виготовлені ним біянки просто бездоганні, як кажуть, голки не підточиш. Зять Сергій розповідає, як-то клопочеться біля тієї бондарки його тесть, кожну дощечку ретельно вистругує, шліфує, добре висушує та припасовує під обруч. Така справа не робиться за два-три дні, а вимагає багато часу й уваги.
Нині, в зимову пору, на каміньському ринку до його біянок так і приглядаються сільські господині, які звикли газдувати традиційним способом.
Та й молодь нинішня не ганьбує навчитись народному ремеслу: он Сергій Батура із села Теклине робить якісні хомути, різну упряж, яка теж користується хорошим попитом.
Зимова пора важлива й для теслярів: саме в цей час вони підбирають доброякісну деревину для будівництва. Колись теслярі були більш затребувані, адже церкви, хати та різні прибудови зводили переважно із дерева. Саме зимова деревина найбільше затребувана для будівництва, бо коли дерево не розвивається, то воно, як розповідають майстри, – здорове, смолянисте, і його не їсть шашіль.
Василь Ланевич із Волиці, окрім того, що плете з кореня сосни дивовижні кошики, вміє робити сани, дуги, оглоблі, копили, вити мотузки, – ще й хороший тесля.
Звісно, сучасні умільці не виготовляють терниць, коловороток, ціпів, рублів чи качалок для прасування тканин, човників, берд чи ще якихось запасних частин до ткацьких верстатів, не плетуть постолів, не роблять ступи чи жлукта для вибілювання тканини, воскобійниці чи олійниці, музичні та столярські інструменти, бо нині немає в цьому потреби. А ще років п’ятдесят тому без таких предметів було не мис лиме життя.
Авторка – Наталія ПАСЬ
