Тато був старший від мами на 14 років. Мама, як тільки підвищувала на нього голос, то переходила на Ви. Тато, звертаючись до мами, починав з дитинко…
Я дуже любив гуляти з татом містом. То був чисто галицький спацер. З льодами, синдовою водою за 3 копійки і кропльовими цукерками, які тато ховав у себе в кишені, бо у моїх долонях вони топилися.
А ще подобалися ритуальні вітання. Я аж умлівав, так хотів швидше вирости, аби робити, як тато. Якщо зустрічався хтось з чоловіків, то спочатку вони, не доходячи крок один до другого, зупинялися і, легко схиливши голови в бік один одного, ледь-ледь припіднімали капелюхи. Лише після цього віталися за руку і могли обнятися.
Мене розпирало від гордості, коли хтось з дорослих подавав руку для привітання і мені. Коли зустрічалися знайомі жінки, то форма привітання залежала від ступеню наближеності. До просто знайомих тато зупинявся за два кроки перед панею і припіднімав капелюха, промовляючи “доброго дня, вам, пані”.
Якщо ближчі знайомі, то тато зупинявся, припіднімав капелюха і промовляв “цілую ручку пані”. До ще ближчих жінок тато після фрази “цілую ручку пані” підходив і, шанобливо схиливши голову, справді цілував. У цих ритуалах з чітко прописаними формами комунікації, у цій фразі “цілую ручку пані” іноді “ручки”, “руці” був дух вічної Галичини з її обожнюванням жінки. То була саме та форма містечкового аристократизму, яким хочеться пишатися навіть зараз, коли все це здебільшого відійшло.
Чому я все це пишу? Сьогодні у “Метро” заплакана жінка намагається відговорити чоловіка купувати цілого лосося. Він вириває з її рук возик і роздратовано кидає у нього тушку риби.
– Дура, я за нього сам заплачу! Ще і твоя дитина буде їсти.
– Але то не означає, що треба так розкидатися грішми.
– Ти шо бальная? Я сказав, що я плачу! Пашла… отсуда!
Уявляю їх романтиний вечір. Його голос з кухні:
– Дура, лосось кушать будеш? З размарином спік!
Вона у спальні лежить на ліжку і вдає, що не чує. Він заходить до спальні і зразу заглядає під ліжко. Витягує звідтам за ногу малого:
– Іді кушай лосося з размаріном!
Перепрошую за гротеск, але, коли дивився на цього чувака і пригадував, як тато на мамине День народження оббігав під дощем пів Станіслава, шукаючи свічки для підсвічника, то мені здається, що ми і вони жили на різних планетах.
Олег Ущенко
