Днями прочитала у соцмережах те, що мене дуже збентежило: список того, що “дешевить” жінок. Зачепилася, звісно, насамперед за своє – “волосся неприродних кольорів”. Потім за своє друге – “великі сумки”. І своє третє – “кеди”. І далі полетіло: рвані джинси, в’язані светри, прозорі колготки, речі з поліестеру та натурального хутра…
Кеди слід було змінити на лофери, великі сумки на клатчі, а волосся фарбувати у природні відтінки. Мені соромно, але я зізнаюся, я не пам’ятаю свій природний колір волосся. Замість поліестеру — кашемір, замість хутра — альпака, рвані джинси зашити, в’язані светри розпустити, у прозорих колготках зберігати цибулю.
“Синдром тітки”: мова зовсім не про вік, а про…
Мені цікаво: для кого все це пишуть?
Прокинулася жінка вранці, приготувала сніданок, зібрала дітей. Старшого сина – до школи, молодшого – до дитячого садка, чоловіка – на роботу. Накричала на старшого за те, що розмазав зубну пасту по дзеркалу. Молодший, поки кричала на старшого, надзюрив у штани. Переодягнула молодшого. Повела до садка, у садку сказали здати гроші – на свято.
Зателефонувала вчителька старшого, сказала, що він загубив змінне взуття і треба здати гроші на нові мати у спортзал. Запізнилася на роботу, написала пояснювальну, начальник накричав, головбушка накричала, премії не буде, зарплати цього тижня також і твоя витрати – твої проблеми. Зайшла під час перерви у соцмережі, і зрозуміла, що весь цей апокаліпсис – бо я “виглядаю дешево і з великою сумкою ходжу замість клатчу”.
Про стандарти краси, або Кожна жінка – це шедевр
…І все змінилося
Далі можна написати мотивуючу статтю про те, як жінка купила не змінне взуття синові, а клатч. Почала ходити скрізь із клатчем, і в метро, і в магазин, і сміття виносити. Чоловік, як побачив її з клатчем – так одразу зрозумів, що перед ним богиня.
Став у магазин сам ходити і так надихнувся тим, що дружина в нього дорога, знайшов третю роботу, а краще бізнес свій придумав, розбагатів, стали вони продукти додому замовляти, ні, в ресторан щодня ходити. А на роботу вона ходити не стала, і старший знайшов змінне взуття, молодший син став пісяти в унітаз. А колишній начальник приповз на колінах і подарував їй свою фірму та пальто з альпаки. Хотів шубу, але вона не така, вона дорога жінка, яка не носить хутра.
Чому це не працює
Я вірю, що клатч, чи червона сукня, чи рожеві окуляри, чи кришталеві черевички можуть стати тим гачком, за який жінка може витягти себе з болота. Тільки однієї сукні мало. Знаєте, скільки разів я бачила, як людина хапається за все, що, на її погляд, допоможе їй вибратися з болота. Але потім все скочується назад і зверху намазується товстим шаром провини і як вишенька на тістечку — розпач, що вкотре не вдалося.
Тому що дешево – це не коли ти купуєш поліестер замість кашеміру. Дешево – це не про гроші. Будь-яка нормальна людина купує те, на що гроші є. Дешево – це про те, на що витрачається життя. І про те, що іноді недостатньо ресурсу на себе.
Мені, здається, бути дорогою, яка знає собі ціну жінкою – це не міняти кеди на лофери чи навпаки. Це про те, що робити зі своїм єдиним життям. Вибирати те, що тобі підходить із того, що ти можеш собі дозволити. І знати, що робити, щоб дозволити більше. Ухвалювати рішення на свою користь. І не зливати своє життя в нікуди, а проживати його не чекаючи на розпродаж.
Авторка — Олена Пастернак
