Двоє великих львів’ян — одна велика любов. Для одного вона — натхненниця для побудови театру. Для другого — муза, що надихала на написання п’єс. Ідеться про Станіслава Скарбека — фундатора, будівничого та директора Нового міського театру (тепер — театр імені Марії Заньковецької) та Олександра Фредра — найвизначнішого польського драматурга-комедіографа. А між ними, точніше, у їхніх серцях — Софія Яблоновська, у маєтку яких (що на теперішній площі Петрушевича) діяв у кінці XVIII століття знаменитий Театр Богуславського.
Підкупив… шармом
1814 року на одному зі шляхетських балів 35-річний Станіслав зустрічає молоду панянку неймовірної вроди. Весь шарм столичних красунь, яких він бачив упродовж кавалерування, що затягнулося, впав до ніг 15-річної Софії. Родина Яблоновських не хотіла віддавати свою спадкоємицю за Скарбека, який хоч і був багатий, проте славився любовними походеньками й бізнесовими авантюрами. Але юній панянці лестила увага графа з віденськими манерами й відчайдушними вчинками — і вона охоче прийняла Скарбекові залицяння.
Остаточно переконати всіх у щирості своїх почуттів графу вдалося на одному з балів. Львівське панство в той час мало честь приймати у себе королеву Неаполя Кароліну, яка переховувалась у місті через політичні переслідування. Саме Станіславу доручили відкрити вечір танцем із гостею. Зазвучала музика, всі перейшли в зал і захоплено чекали початку. Скарбек виходить на середину і прямує не до королеви, а до своєї коханої. Присутні завмерли в очікуванні скандалу. Та мудра Кароліна лише засміялася і пішла у полонез слідом за ними. Наступного дня всі тільки говорили про вчинок Скарбека та великодушність королеви, яка таким чином поблагословила молодят.
Граф як міг догоджав молоденькій дружині. Кожне бажання коханої відгадував і виконував.
Закохалася через самотність
Життя зі Станіславом було таким карколомним, що одного дня Софія могла купатися у розкоші, а вже наступного залишалася в порожньому домі. Потім усе знову радикально змінювалося — і дружина отримувала сувоями дорогі тканини та кілограмами коштовну столичну біжутерію.
Та це не було життя для панянки, що звикла до розміреності, розкоші й уваги. Скарбек усе ганявся за примарами нових проєктів, обдаровуючи жінку в разі успіху та забираючи все у випадку невдачі. Весь його час та енергію забирали справи. А красуня-дружина залишалась у Львові й провадила активне світське життя.
Відсутність чоловіка далася взнаки — юна Софія закохується у молодого, але вже відомого драматурга Олександра Фредра. Це, здавалося б, тимчасове захоплення самотнього серця переросло у справжнє кохання, яке пережило довгі роки випробувань і протривало до кінця їхнього земного життя.
Олександр, як і перше захоплення Софії, був оповитий ореолом багатства та слави. Він воював на боці Наполеона, розраховуючи на перемогу та відновлення польської держави. Повернувся до Львова, вшанований нагородами та почестями. І у такому статусі 1817 року зустрічає Софію, якій ще не виповнилося і двадцяти. Подейкували, що вона за підтримки родини вже не живе зі Скарбеком. І молодий граф Фредро, якому ледь виповнилося 24 роки, втрачає голову.
Переконати у своєму коханні молоде дівча для нього не проблема. Та між ними ще стоять перший чоловік і родина Яблоновських, які вже раз обпеклися із зятем.
Радимо також прочитати: Знай наших: Королева польського твісту і французького кабаре народилася на Волині
На щастя чекали 11 років
Невідомо, хто більше перешкоджав узаконенню стосунків, та цей процес затягнувся майже на одинадцять років. Щоби відвернути увагу від пані Скарбекової, родичі Фредра навіть намагалися одружити його з російською княжною Бутурліною, але це не спрацювало. 1828 року Олександр і Софія врешті змогли побратися. На той час їй було 30, йому — 35.
До глибокої старості вони зберігали свою перед- та післяшлюбну кореспонденцію, але перед смертю спалили її. Син Ян-Олександр згадує: «Дорогі мої старенькі, мабуть, мали рацію, коли наважилися на такий болісний крок; на тих листах, писаних просто від серця до серця, жодне чуже око, навіть око рідних, коханих дітей не мало спочити… Перед спаленням вони обоє плакали, перечитуючи ті листи».
Та все ж зберігся один лист Фредра, написаний другові в період знайомства з Софією: «Ти також, напевно, відчував і переживав той вогонь, який, при всіх його прикрощах, вважаю щастям. Ти кохав і знаєш, як нас змінює пристрасть… Почуття опанувало мною так раптово… Я не знаю ліку. Книжки, вірші — усе закидаю, усього мене охопило кохання».
Із другого разу Софія таки отримала чоловіка, про якого могла лише мріяти. Він полишив життя молодого гульвіси та присвятив себе лише дружині, творчості та добробуту родини — й у всьому досяг небувалого успіху. До кінця життя він кохав лише одну жінку, писав заради неї, оточив її красою й добром. За це вона винагородила його двома дітьми (ще двоє померли маленькими). Син Ян-Олександр також став драматургом, а донька Софія, одружившись із Яном Шептицьким, — матір’ю майбутнього митрополита Андрея.
Хай як дивно, але Софія не стала об’єктом ворожості для обох чоловіків. Скарбек ставив п’єси Фредра — зокрема «Шлюби панянські» були першою польською виставою на сцені його театру. Також до кінця свого життя Скарбек підтримував стосунки з родиною жінки, а свою екс-тещу називав матір’ю. Очевидно, він усе розумів і був глибоко вдячний Фредрові за те, що той зробив щасливою їхню Софію.
Радимо також прочитати: Знай наших: 25 українців, які змінили світ
Авторка – Василина Іванова
