Ми часто вчимо дітей математики, правил поведінки, англійської чи етикету, але забуваємо навчити найголовнішого — що любов не повинна боліти. З дитинства ми передаємо їм власні сценарії стосунків, навіть не усвідомлюючи цього. І саме тому важливо пояснювати не лише, що таке добро і зло, а й що таке повага, турбота, кордони.
Скажіть дівчаткам правду
Скажіть дівчаткам, що якщо хлопчик смикає за косу, це не тому, що він «так показує симпатію». Це тому, що він не вміє поважати. Якщо хлопчик сміється з її сліз або називає образливими словами, це не «гра» — це перші спроби приниження.
Дівчаткам потрібно чути від дорослих, що справжня любов не змушує плакати, не принижує, не викликає страху. Бо коли дівчинку з дитинства вчать терпіти — терпіти, щоб не образити, терпіти, щоб зберегти стосунки, терпіти, бо «всі так живуть», — вона виростає жінкою, яка не розуміє, де закінчується любов і починається зневага. Вона вибачає грубість, намагається «зрозуміти» того, хто ранить, і плутає біль із прив’язаністю. А потім не може вийти з кола, бо з дитинства чула: «якщо болить — значить, це любов», «любов зла». Це брехня, яку потрібно розвінчати.
Скажіть хлопчикам правду
Поясніть, що плакати — не соромно, а бути лагідним — не слабкість. Що сила не у здатності перемагати, а у вмінні не завдати болю.
Ми звикли казати хлопчикам: «Не реви, ти ж чоловік», «Будь мужнім», «Не показуй, що тобі страшно». І потім з цих хлопчиків виростають чоловіки, які не вміють говорити про свої почуття, не знають, як проявляти ніжність, бо вважають це слабкістю.
Вони вчаться тримати все в собі, поки всередині не накопичується біль, що проявляється у вигляді гніву, замкнутості або байдужості. А поруч із ними з’являються жінки, які знову вчаться терпіти, бо «йому важко».
Радимо також прочитати: Не кажіть “молодець”, або Як правильно хвалити дитину?
Любов – це не боротьба
Як психологи кажуть, те, як дитина навчається тлумачити чужу поведінку, формує її майбутні стосунки. Якщо дівчинці пояснюють, що «він б’є, бо любить», вона звикає шукати любов там, де боляче. Якщо хлопчику кажуть, що «чоловіки не плачуть», він виростає із переконанням, що емоції — це слабкість. І тоді ми отримуємо покоління дорослих, які не розуміють, як виглядає справжня любов. Вона для них — то боротьба, то перевірка на витривалість, то змагання, хто витримає більше.
Любов не має нічого спільного з боротьбою чи контролем. Любов — це спокій, безпека і взаємність. Це коли поруч із людиною ти не боїшся бути собою. Коли тебе не оцінюють, а приймають. Коли не ламають, а тримають за руку, навіть коли ти помиляєшся.
Ми часто вважаємо, що виховуємо дітей, але насправді формуємо майбутніх дорослих, які колись кохатимуть одне одного. І від того, що ми їм скажемо сьогодні, залежить, якими будуть їхні стосунки завтра.
Тому важливо навчити дівчаток розпізнавати повагу і не плутати її з лестощами, а хлопчиків — не соромитися доброти, не боятися проявляти ніжність. Ми не просто передаємо дітям гени — ми передаємо їм моделі любові.
Якщо ми навчимо дітей, що любов — це не біль, що сила — не у крику, що справжня краса — не у страху втратити, то, можливо, колись настане час, коли ніхто більше не плутатиме любов із болем. Любов — це не жертва і не випробування. Любов — це прийняття, довіра і спокій. І той, хто справді любить, ніколи не змусить сумніватися у власній цінності.
Підготувала психологиня Інна Семенюк
