Із раком ми познайомилися 19 лютого 1998 року, коли я прокинулася після хірургічної біопсії. Усе, що було до того, опинилося по інший бік, ніби в минулій ері, у якій ще не було раку. Але я не могла дозволити йому вбити мене. Тим більше, що могла чинити опір.
Про перший рік боротьби майже нічого не пам’ятаю. Поки я відійшла від операції, настав час для чотирьох курсів хіміотерапії. Моє волосся щойно почало відростати, а мені призначили шість тижнів опромінення.
Поки я оклигала від усіх цих процедур, почався другий рік мого лікування. Саме тоді до мене дійшло.
Дідько, у мене був рак
Такі страждання й випробування, як рак чи розлучення, втрата здоров’я, достатку чи коханої людини, можуть або вбити вас, або зробити сильнішими. Рак додавав мені сил щоразу, коли ставив на коліна. За місяці лікування бували моменти жахливого відчаю, коли я вже ладна була опустити руки.
Але врешті-решт рак зробив мене сильнішою. Нежить? Грип? Розтягнення м’язів? Не біда! Біль? Байдуже! Страх? Начхати! Сумніви і страхи завжди долали мене. А тепер у мене немає ніяких рамок, і я більше не мушу ходити навшпиньках. Я кажу те, що думаю, і не жалію про жодне слово, більше не боюсь і не стримую себе.
Якщо не скажу цього зараз, то коли? Дочка постійно нагадує мені, чому так важливо розповідати про те, що я вижила. Це не лише мій обов’язок, про це мають розповідати ще десять мільйонів американців, які теж подолали рак. Щодня хтось дізнається про свій невтішний діагноз.
Перша реакція – сльози. А потім ви починаєте ставити запитання, відповіді на які воліли б не чути: «Чи це виліковне? Які є ліки? Як далеко це все зайшло?»
А насправді вас цікавить лише одне: «Скільки мені залишилося жити?» Та цього ніхто не знає напевне.
Я пішла на все: операцію, хіміотерапію, опромінення. А потім ще одну операцію. Я вирішила видалити обидві молочні залози, бо дізналася, що в мене генетична мутація, яка на 87% підвищує можливість повторення хвороби.
- Щоденник важкохворого: «Не жалійте мене. Моє життя яскраве!»
Життя без грудей, яке воно?
Мене надихає Одрі Хепберн. Тепер захоплююся гімнастками й балеринами. Я можу спати долілиць, і ніякі «опуклості» не відділяють мене від вишуканого простирадла. Я можу ходити без ліфчика і без грудей. Можу мати другий, третій чи четвертий розмір або ходити взагалі без ліфчика, і все це за один день. Я можу займатися спортом, бігати, стрибати, і мене більше не стискає спортивний ліфчик. Не переймаюся, що мої груди обвиснуть, тому тепер не боюся земного тяжіння.
Якби я раніше знала, як легко жити без грудей, то мені було б значно простіше прийняти рішення про подвійну мастектомію. Озираючись, бачу, що це було найважчим рішенням усього мого життя. Коли груди вже видалили, дороги назад немає.
Це страшне й радикальне рішення, яке приймається раз і назавжди. А тоді, одного чудового дня, воно вже не здається таким. Важливо тільки те, ким ви стали.
- Щоб перемогти рак, треба… хотіти жити. 6 історій, що вражають
Перший рік я почувалася голою, фізично й емоційно
Адже не стало частини мене. Ми живемо в культурі, одержимій грудьми. Чи не всі знаменитості мають силіконові груди. Навіть на касі в бакалійній крамниці ваш погляд зачепиться за чергове декольте.
Відразу після операції, поки заживала рана, я не могла носити накладні груди. Порожня грудна клітка — це відчуття було дуже дивним.
Мої подушечки, мої м’якенькі горбочки, мій щит — усе зникло. Я почувалась оголеною і вразливою. Сумувала за своїми грудьми. Але з часом спогади стерлися. Це тільки на краще, бо я більше не порівнюю себе колишню з собою теперішньою.
Я ношу накладні груди майже щодня. Замість імплантатів у мене вставки. Трохи незвично кожні два роки ходити до лікаря по рецепт на нові груди. Одна вставка коштує триста доларів, але більшість витрат покриває медичне страхування. Їх вставляють у чашечки спеціального ліфчика для тих, хто пройшов мастектомію. Вони наповнені силіконом і погойдуються та підстрибують, як справжні.
Перед операцією я розмовляла з жінками, які носять накладні груди, і вони порадили мені прийняти ці накладки як частину свого тіла. Спершу це було непросто. Вони парили і здавалися важкими й фальшивими. Та одного разу, коли я бігла сходами донизу, вони підстрибували, як справжні, як мої колишні груди. З того дня ми заприятелювали, і я навіть дала їм імена – Тельма і Луїза. Вони здаються м’якими й природними, коли когось обіймаю. Вони завжди пружні і не обм’якають, коли я лягаю.
Та я досі остерігаюся котів, брошок і корсажів — не хотілось би, щоб із накладок несподівано витік силікон.
Накладні груди додають форм – це подобається і мені, і Брюсові, та й одяг сидить краще. Коли я не ношу накладок, то виглядаю такою пласкою, що мене навіть питають, чи я, бува, не схудла.
Щоб бути жінкою, вам не потрібні груди
До операції я читала, що багато жінок відновлювали свої груди, щоб ніщо не нагадувало їм про пережите.
Це їхній вибір. А я не вважаю, що порожня грудна клітка чи накладні груди нагадуватимуть мені про рак чи мою втрату. Адже дві молочні залози – це далеко не все, що робить вас жінкою. Набагато важливішою є величина серця й душі. Щоб бути жінкою, мамою, дружиною, сестрою, дочкою, племінницею, тіткою, бабусею, хрещеною, письменницею, подругою і коханою, вам не потрібні груди. Вам потрібне життя.
Я добралася до серцевини, відкинувши всі шкаралупи, дісталася до глибини свого єства. Тепер я набагато ближча до свого серця. Тепер воно ближче до світу, а я ближча до того, що робить мене мною. Саме мені вирішувати, хто я і як виглядаю. Саме мені вирішувати, що означає бути сексуальною, жіночною, привабливою, сильною, успішною чи щасливою. І байдуже, що думають інші.
Я більше не плачу в душі. Порожня грудна клітка щодня нагадує мені, що я обрала життя, тож мені варто поспішати жити. Я не почуваюся менш жіночною. Я почуваюся Диво-Жінкою.
Наша місія – тих, хто пережив хворобу, розлучення, горе чи розпач, – бути живими свідками, нести вогонь надії для всіх, хто пройшов морок смерті і вийшов на світло. Ми можемо бачити те, що лежить за обрієм, і повинні поділитися своїми знаннями. Для тих, хто вижив, надзвичайно прекрасним є кожен день життя.
Можливо, я лише тимчасово покінчила з раком? Хтозна. Будильник продзвенів, і я не збираюся знов засинати. Навіть якби мені довелося знову пройти всі труднощі лікування, я б ані хвилини не вагалась. Заради життя я ладна на все. За нього варто боротися.
Рєгіна БРЕТТ, уривок із книжки «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять ваше життя»
