Війна – це…
Це коли у дружини вашого побратима день народження, а весь взвод зібрав гроші, щоб він купив їй ланцюжок і кулон.
Це коли вранці п’єш з товаришем чай, а в обід дізнаєшся що він загинув.
Це коли невіруючі люди хрестяться і дякують Богові після кожного розриву міни, що в них не попало.
Це коли твоя церква думає правильно чи не правильно допомагати солдату, який воює зі зброєю в руках, в той час, коли грішні люди продають своє майно і привозять продукти, медикаменти та теплі речі на фронт.
Це коли приїжджаєш додому і здригаєшся при будь-якому різкому шумі.
Це коли просипаєшся серед ночі й шукаєш поруч свій автомат.
Це коли автоматично вдивляєшся в номери автомобілів і пробуєш розгледіти хто сидить в салоні.
Це коли починаєш плакати, коли чуєш від дворічної донечки слова : “Тату, приїжджай!”
Це коли їдеш додому і годину стоїш у формі з піднятою рукою на трасі й ніхто не зупиняється.
А ти в цей час думаєш, а чи варто далі воювати, або нехай ці люди побачать що таке війна.
Радимо також прочитати: “Я не народжений для війни”, – військовий про службу в армії
Війна – це коли хочеш заплакати, а сліз немає
Це коли від горілки гине не менше людей, ніж від куль.
Це коли тобі дзвонять колишні друзі й питають : “А навіщо ти туди пішов?”
Це коли ти два тижні не можеш помити ноги, вологі серветки закінчились і добре, коли є сніг.
Це коли твоя дружина каже крізь сльози : “Милий, як тебе не вистачає “, але при цьому просить не здаватися.
Це коли, коли, коли…
Це коли ти ковтаєш власну кров, але так само не здаєшся.
Це коли собака у машині відчуває небезпеку швидше за сам запуск ворожих мін … І ти починаєш вірити цьому псу більше ніж собі самому…
Це коли хлопці просять оптику чи теплик, ти приходиш до не бідного друга, а він каже: “Вибач, старий, але не зараз, я запланував покупку нового авто”…
Це коли не везеш принципово хлопцям алкоголю, а потрапивши до них на нулі і побачивши все, перше бажання – просто набухатись…
Це коли, перед кожною локацією чи волонтерською поїздкою, обнімаєш дружину, дітей і маму зі словами: “все буде добре ! “, але про всяк випадок обнімаєш і цілуєш, як востаннє…
Це коли ти почув глухий звук, побачив дим, ідеш на позиції й розумієш, що ідеш в нікуди…
Це коли ти точно знаєш – там ворог, тут друг. Не те, що на волі…
Це коли знайомі через інтернет по принципу кругової поруки не знайомі в реальному житті довіряють один одному не лише тисячі євро, але й власне життя…
Це коли на запитання : “Для чого і заради кого ти там?” згадуєш обличчя кожного, кого похоронив і очі автоматично наливаються кров’ю…
Коли, про всяк випадок залишаєш один патрон для себе, а Ф1 – це джекпот…
Коли наперед знаєш напрямок руху і ситуацію в точці призначення, домовляєшся в екіпажі, хто за ким змінює вбитого водія…
Коли розумієш, що “після” більше ніколи не станеш таким, яким був “до”…
Радимо також прочитати: “Хочу…” – допис військового з передової, який змушує задуматися про свої бажання
Автор – Володимир Ванчак
