Психолог Джон Готман виділяє три типи батьків, які не правильно поводяться з дитячими емоціями.
До першого типу батьків, відносяться дорослі, які відкидають емоції дітей.
Такі батьки роблять вигляд, що переживання дитини – це дрібниця, щось незначне. Вони намагаються відвернути увагу дитини від її власних переживань.
До другого типу, відносяться батьки, які не схвалюють емоції.
Вони сприймають негативні емоції як неправильні, часто карають дітей за прояв: злості, роздратування, страху.
Третій тип батьків не втручається, ігнорує переживання дитини.
Вони бачать емоції дитини, але не знають як допомогти їй, тому роблять вигляд, що нічого не відбувається.
І жодних стереотипів!
Стереотипні реакції батьків заважають правильно сприймати почуття дітей. До таких типових реакцій на емоції дітей відносяться: заперечення та придушення. Фрази з розряду: «не кричи», «не бійся», «не сумуй», «не бешкетуй», «голосно не смійся» спонукають дитину заспокоїтися, а разом з цим, не дають їй можливості зрозуміти свої переживання, а навпаки, породжують опір і почуття несправедливості.
Система придушення емоцій виглядає просто: мені прикро (сумно), я злюся і не розумію чому мама (тато) забороняє йти гуляти, якщо мені хочеться; чому улюблена іграшка, яку я втратила здається їм дрібницею. Дитина витирає сльози, але непроговорені образи нікуди не зникають.
Важливо пам’ятати, що бесіда, яка будується на розумінні почуттів дитини, сприяє формуванню довірливих стосунків та розвитку її самосвідомості. Дитина навчається усвідомлювати свої переживання, розуміти свої бажання, контролювати емоції.
Від вміння контролювати свої емоції залежатиме її самопочуття, віра в себе, адекватність сприйняття навколишнього світу, вміння долати труднощі, доводити розпочату справу до завершення.
Психологи стверджують, що діти, які постійно відчувають на собі доброзичливе ставлення, увагу до своїх бажань та переживань, вирізняються не лише прагненням налагоджувати та підтримувати добрі взаємини з оточуючими, а й позитивним ставленням до самих себе: мають високу думку про себе, цінують і поважають себе, зорієнтовані на успіх.
І навпаки, якщо сукупність стосунків довкола дитини наповнена байдужістю, емоційною холоднечею, приниженням, то вона найчастіше перебуває у стані емоційного напруження, не цінує себе і не має почуття власної гідності.
