Дівчина років двадцяти п’яти йшла бульваром. Вона не ховала свою усмішку від людей. Адже настала довгоочікувана п’ятниця і Валя (так звали дівчину) сьогодні знову побачить його гарні блакитні очі. Вона мріяла, як він буде міцно притискати її до себе і цілувати, цілувати, цілувати… Вони ж не бачилися цілих п’ять днів, які здалися їй вічністю.
І ось вона не поспішаючи йде до ботанічного саду, де у них є «своє місце», місце їхньої першої зустрічі. На цій лавочці був навіть їхній знак: «Валя + Максим = Любов назавжди». Вони часто, обійнявшись, сиділи на ній, не помічаючи перехожих. Тут вони мріяли про своє майбутнє життя, про кар’єру, про сім’ю, про дітей, про онуків.
Раптом пекучий біль пронизав серце дівчини, вона впала на асфальт. Людей було багато, але ніхто не підійшов — усі поспішали з роботи. Із зупиненого таксі вийшов чоловік, підійшов до дівчини, перевірив, чи жива, викликав «швидку»…
Максим у цей час уже давно сидів на їхній лавці з букетом її улюблених ромашок. Він завжди купував їй найкращі квіти.
«Вона вже спізнюється на сім хвилин», — подумав.
Валя завжди його попереджала, що запізнюється. Вирішив їй зателефонувати.
— Алло, сонечко, ти де?
У відповідь почув утомлений чоловічий голос:
— Вона зараз не може говорити. Ми веземо її до лікарні, їй стало зле на вулиці. Приїжджайте, все на місці дізнаєтеся.
Тільки не вмирай…
«З нею нічого не трапиться, я все зроблю для цього, я душу готовий дияволу продати!» — подумки кричав Максим. Швидко взяв букет і помчав до машини. Вічністю здався час, за який він доїхав до лікарні. Вибіг з машини, залишивши двері відчиненими, і помчав шукати кохану. Його зупинили перед реанімацією.
— Ви до кого, молодий чоловіче? — запитала медсестра.
— Нещодавно привезли дівчину, вона впала на вулиці. Не скажете, в якій вона палаті?
— А хто ви їй?
— Майбутній чоловік…
— До неї зараз не можна, — грубо відповіла медсестра.
— Але я дуже їй там потрібен… дуже… — Максим заплакав. — Я не можу її залишити, я їй обіцяв, що ніколи не залишу її в біді!
— Чекайте лікаря, — відрізала медсестра.
Час тягнувся довго. Максим сидів, і думки про те, що вона там сама, гнітили його. Він згадував її теплі руки, ніжний голос. «Я тебе люблю і буду любити завжди, хай що трапиться», — вона так часто повторювала йому ці слова. Він хотів бути поруч з нею в ці хвилини, просто тримати її за руку й казати: «Усе буде добре, все у нас буде добре, ти одужаєш, я в тебе вірю, тільки не вмирай! Я тебе прошу, а то я теж помру».
Нарешті вийшов лікар.
— Що з нею? Як вона? Що потрібно їй? Що мені зробити, щоб вона одужала? — у розпачі запитував Максим.
— Вона в дуже важкому стані. Не хочу нічого приховувати від вас. У неї інфаркт і навряд чи буде жити.
Після таких слів хлопець майже фізично відчув, як земля іде з-під ніг.
— Вона зараз отямилася, — продовжив лікар. — Просила переказати, щоб ви не хвилювалися, що все з нею буде добре. Ви можете до неї пройти, вона дуже хотіла вас побачити.
Витер сльози і, опанувавши себе, увійшов у палату. Побачив її прекрасне обличчя, її очі, що зблискували любов’ю та ніжністю. Він узяв її за руку і ніжно поцілував. Вона міцно стиснула його пальці, ніби вони не бачилися цілу вічність. Вимовила:
— А я переживала за тебе. Як ти там без мене на нашому місці? Довго мене чекав? І взагалі, ти їв?
Він стиснув міцно її руку
Вона продовжувала:
— Ти не хвилюйся за мене, у мене все добре, просто ось погано стало на вулиці, з ким не буває, — ніжно посміхаючись, Валя дивилася на нього.
…Через два дні Валя померла.
Максим їхав з лікарні, тримаючись однією рукою за кермо, а другою набирав есемеску: «Мамо, тату, вибачте мені, але я не можу без неї! Прошу, поховайте мене поряд. Я вас люблю!»
Відіславши повідомлення, Максим вимкнув телефон і кинув його на заднє сидіння машини.
Наступного дня у новинах на місцевому каналі показували сюжет про НП: машина на великій швидкості врізалася в залізобетонну огорожу і впала у річку. Водій помер на місці…
Радимо також прочитати:
- Зворушлива історія справжнього кохання, яка знайде відгук у кожному серці
- Три надії Марії: шлях до справжнього кохання
Ігор Виноградов
