Плачу щодня… Сльози самі по собі течуть і їх не спинити.
Я зовсім не пам’ятаю, як можна плакати, бо років із п’ятдесят не плакала так натужно, гірко і скорботно – так плакала в свої двадцять два, залишившись з дворічним сином і розчарувавшись у вічному коханні свого чоловіка.
Плачу за тими, хто не повернеться, за скалічені життя, за тих, хто в полоні у ординців, за молодими, старшими і зовсім самотнім людьми, які пізнають страхіття жахливої війни з ординцями, що хочуть поневолити мій народ, мою землю.
Молюся і плачу, щоб лихо оминуло моїх рідних, близьких, коханих, щоб діти не зазнали сирітства, щоб дружини дочекались своїх других половинок і матері, батьки – своїх дітей. Молюся за спокій і мирне небо наших дітей і онуків, за майбутнє без розрухи і катувань.
Господи всемогутній! Прийми мої молитви і сльози для маленької часточки очищення від гріхів і помилуй народ мій, рід мій і землю мою!
Амінь.
Авторка – Анна Тереза
- Одна жінка тихо і гірко плакала вночі…
- Допомагаючи комусь, ми не стаємо святими
