На гравюрі зображено посольство царя Івана Грозного, відправлене 1576 року до Відня до імператора Священної Римської імперії Максиміліана II, прийняте ним на імперському сеймі у Регенсбурзі.

Перші дві фігури зліва – глава посольства князь Сугорскій і його перекладач дяк Арцибашев. У другій парі – Третьяк Дмітрієвіч Зубатий старший і Мамлєй Іванович Ілім. Шоста фігура праворуч зображує падаючого на ім’я Афанасій Михайлович Монастирьов, несе царську грамоту, загорнуту у шовкову тканину, поверх якої, у ковчежці, лежить прикріплена до грамоти печатка. В руках усіх послів – дари імператорові: соболині шкурки, пов’язані “сороками”.

“Метою посольства було з’ясування стосунків Німецької імперії і москви з питання про заміщення незайнятого на той час польського престолу. Посли повинні були висловити готовність московського царя сприяти обранню на польський престол австрійського принца Ернеста за умови, якщо поляки і литовці не оберуть собі одного государя, “Литовське б Велике Князівство і з Києвом і що вкруг нього городи” відійшли б до московії. Остання вимога ґрунтувалася на тому, що сам цар був претендентом на польську корону для себе або для одного зі своїх синів. Щодо Лівонії посли повинні були заявити бажання царя, щоб імператор за неї не заступався, так як вона віддавна вважалася вотчиною царя.

Князь Сугорскій розповідає, що він з Арцибашева увійшли в царські хороми першими; за ними йшли дворяни. На цісареві була: “…дылея долгая камка черна, полы и подол черным бархатом пушен; а пуговицы шелк черн до долу, а чепочка на нем золота невелика, а под ним и позади его на стене запоны олтобас золотной, а стул под ним обит бархатом червчатым, поставлен на ковре. А как вошли послы в палату, и послов Цесарю не явил никто, а Цесарь против послов встал, шляпы приподыв, и велел послам к себе приступитися. И как послы вступили на ковер, и Цесарь сел, а по левой стороне поодаль Цесаря сидел курфирст Каленской Салентиюс, а под ним цесарев сын Матею, а под Матеюсом сидел Боварской Князь Вилгелм Олбрехов сын, а под ним сидел другой цесарев сын Максимилианус, а пан Ласской да Немец человек с десять стояли. И как Князь Захарий говорил Цесарю Государское титло, И Цесар Курфирсту Каленскому и детем и Боварскому Князю велел встати; и стояли сняв шляпы; а как Князь Захарий изговорил Государское титло, и Цесарь велел им сести. А изговоря князь Захарий титло, явил поминок, и грамату Цесарю подал, и после граматы говорили речь”.

Історик П. Н. Полєвой описує хутра, які несуть посли: “Малюнок (…) чудовий за своїми подробицями, які, очевидно, відтворені сучасним художником з найбільшою точністю. Це можна бачити і по візерунках матерій на жупанах і шубах послів, і за ретельною обробкою фігур, з яких кожна має свою експресію і навіть певний тип. Ще більш видно це по одній цікавій подробиці, яку художник не міг, звичайно, придумати сам, а замалював з натури. Ця подробиця, – має важливу ціну археологічну, – полягає в способі ув’язці і піднесення соболиних “сороков”, які так дбайливо несуть деякі з членів посольства. Ці “сорока” соболів пов’язані мордочками догори, хвостами донизу, і тільки прикриті поверх спинок і черевом матер’яними чохлами, за збірки яких посли та свита їх і несуть ці безцінні в той час дари далекого Сходу”.

Втім, пропагандисти кремля не дуже люблять цю літографію, адже вона виказує азійськість тогочасної московії, яка розмилася у татарському морі і фактично не мала на той час ані з європейськими державами, ані з Руссю, за яку так намагалася видати, нічого спільного.

Радимо також прочитати:

• А ви знаєте, чому росіяни кажуть “на Україну”?
• “Коли я чую російську, мені здається, що над людиною майорить триколор”