“Пишу цю статтю, тому що велика частина моїх клієнтів – перфекціоністи, і вони знаходять багато виправдань перфекціонізму: необхідність виділятися на тлі інших, отримувати схвалення і захоплення, уникнути покарання, критики, переживання сорому, – розповідає психолог Олена Буркова. –
Описані мотиви добре відображають атмосферу дитинства, в якій залягали ці установки: нарцисичне очікування батьків стосовно дитини, потурання її примхам або, навпаки, зайвий критицизм, присоромлювання за найменшу помилку, відкритий прояв своїх емоцій, бажань, поглядів, які засуджувалися батьками як дурні або неприйнятні. В результаті дитина відокремлює від себе “неприйнятну” частину, замінює своє Я на “Я ідеальне”.
Це призводить до формування пунітивності – моделі поведінки, що виявляється в нетерпінні до помилок інших і своєї власної недосконалості, в прагненні звинувачувати людей, які не відповідають внутрішнім очікуванням або стандартам.
Людина, що знаходиться у владі даної концепції, знецінює сфери життя, не пов’язані з її надцінною ідеєю, пригнічує прояв “неприпустимих” емоцій, слабкостей, бажань. В результаті вона викорінює в собі все живе, підпорядковуючи своє життя виконанню заданої колись функції.
Перфекціонізм може бути і гіперкомпенсацією суб’єктивного почуття неповноцінності. Наприклад, дівчина в юному віці займалася проституцією, за цей період зазнала численних принижень, насильства, і в ній сформувалася установка про власну дефективність, яка згодом була гіперкомпенсована досягненнями в навчанні і зовнішнім лоском; дуже багато уваги приділялося саморозвитку і естетиці зовнішнього вигляду, щоб виглядати бездоганно.
Відомі й біблійні історії про блудниць, які навернулися до віри.
Перфекціонізм може проявлятися не скрізь, а торкатися лише особливо значущих сфер, ймовірно, пов’язаних з минулим травматичним досвідом (статусний перфекціонізм, інтелектуальний, морально-етичний).
Людина прагне продемонструвати свою моральну перевагу, інтелектуальну, культурну, естетичну, фінансову і т.д.
Так, якщо однією з найбільш важливих цінностей людини є її зовнішність, вона буде намагатися доводити її до досконалості; якщо статусність, то людина буде прагнути до кар’єрного росту; якщо сфера побуту та сім’ї, то людина буде демонструвати свою перевагу над іншими в господарюванні і вихованні дітей; якщо сфера інтелекту, вона буде демонструвати інтелектуальну перевагу; якщо морально-етична, то ставитиметься в приклад морально-етичний спосіб життя.
Якщо така людина зустрічає в інших невідповідність своїм перфекціоністським орієнтирам, вона звинувачує і соромить інакомислячих.
Так відбувається тому, що прояв слабкості в певній сфері знаходиться з якоїсь причини під суворою забороною (наприклад, “я не можу дозволити собі виглядати некомпетентним”, “я не можу дозволити собі вільно говорити про свої еротичні фантазії”, “я не можу дозволити собі навіть думати погано про інших”,” я не можу дозволити собі відпочинок”, “я не можу дозволити собі бути легковажним, придуркуватим”, “я не можу дозволити собі виглядати неідеально” і т.д.).
Ця заборона виконує функцію “милиці” для людини і навіть може бути її смисловим фундаментом.
Однак оберігаючи цю “милиця”, людина втрачає зв’язок зі своїми потребами і в результаті виявляє, що вона давно не живе, а обслуговує свої внутрішні конфлікти.
Можливо, варто відкинути жорсткі стандарти, перестати “міряти” інших і себе мірилом власних комплексів і обмежень? Внутрішня свобода – ось найвища цінність”.
