Якось до мудреця прийшов юнак, сумний і пригнічений. З відчаєм він сказав:

– Учителю, я почуваюся абсолютно нікчемним. Усі навколо кажуть, що я невдаха, і від мене немає жодної радості. Це дійсно так? Допоможи мені, благаю.

Мудрець, поглянувши на юнака, задумливо відповів:

– Вибач, юначе, але зараз я зайнятий справою, яку мушу завершити негайно. Проте якщо ти допоможеш мені, я знайду час, щоб допомогти тобі.

Юнак з гірким зітханням кивнув:

– Звісно, учителю. Що потрібно зробити?

Мудрець зняв із мізинця свій перстень і простягнув його юнакові.

– Візьми цей перстень, – сказав він. – Сідай на коня і мчи на ринкову площу. Постарайся продати його за не менше, ніж одну золоту монету. Але не погоджуйся на менше! Повертайся швидше.

“Ти ба, чого захотів!”

Юнак узяв перстень і, сівши на коня, вирушив на ринок. Він почав пропонувати перстень торговцям, але щойно вони чули про золоту монету, відразу втрачали інтерес.

Одні сміялися в обличчя, інші просто відмовлялися, а дехто пропонував лише мідну або, в крайньому разі, срібну монету, пояснюючи, що за такий перстень золота не дадуть.

Засмучений, юнак обійшов майже весь ринок, але не знайшов жодного покупця, готового заплатити золото. З важким серцем він повернувся до мудреця.

– Учителю, я не зміг виконати твоє завдання, – сказав він сумно. – Найбільше, що мені пропонували, – це кілька срібних монет, але золото за цей перстень ніхто не дасть. Я зрозумів, що він стільки не вартий.

Мудрець посміхнувся і сказав:

– Ти щойно зробив важливе відкриття, юначе. Але перед тим як судити про цінність персня, слід запитати справжнього знавця. Іди до ювеліра, і нехай він визначить справжню вартість цього персня. Та пам’ятай, не продавай його, що б він не сказав, а повертайся до мене.

Юнак знову сів на коня і вирушив до ювеліра. Той довго розглядав перстень через лупу, зважував його на мініатюрних терезах і, нарешті, з подивом поглянув на юнака:

– Передай своєму вчителю, що зараз я можу дати не більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дозволить зачекати, я заплачу навіть сімдесят золотих.

Юнак, здивований такою оцінкою, подякував ювеліру та помчав назад до мудреця.

– Учителю, ювелір сказав, що перстень коштує майже сімдесят золотих монет! – радісно вигукнув юнак.

Мудрець ласкаво посміхнувся і відповів:

– Ти, мій хлопче, як цей перстень: цінний і неповторний. Але оцінити тебе може лише справжній знавець, а не випадкові перехожі. Чому ж ти блукаєш світом, шукаючи визнання у тих, хто не здатен оцінити твою справжню вартість?

А що думаєте ви після прочитання цієї притчі? Які висновки має зробити юнак?

Радимо також прочитати:

• Коли мрії здійснюються інакше: притча про три дерева