Діти Здоров'я та краса

Ознаки гіпеактивності у дитини і що робити батькам

Що робити, якщо дитина не може всидіти на одному місці? Що це: невгамовний характер чи гіперактивність? Чи потрібна допомога фахівця чи це згодом мине саме? Як поводитися батькам з такими дітьми?

Що робити, якщо дитина не може всидіти на одному місці: з’їдає ложку каші і біжить до іграшок, ставить кубик на кубик і мчить далі, у поліклініці нарізає коло за колом, а на дитячому майданчику ні секунди не сидить на гойдалці? Якщо дитина не може всидіти на уроках і гратися в спокійні ігри? Що це: невгамовний характер чи патологія розвитку мозку? Чи потрібна допомога фахівця чи це згодом мине саме — питання, яке хвилює багатьох батьків.

Як визначити гіперактивну дитину?

Попри те, що гіперактивність має безліч яскраво виражених ознак, відрізнити її від простої активності не завжди виходить у багатьох батьків. Чітких ознак гіперактивності у дитини немає, але є сукупність поведінкових моделей, які можуть свідчити про наявність синдрому.

Спочатку варто розібрати, що означає термін «гіперактивний». СДУГ або синдром дефіциту уваги та гіперактивність – це медичний діагноз, який ставлять зазвичай після досягнення дитиною 4 років.

Маленькі діти завжди рухливі, вони активно досліджують світ, пробують все на смак, чіпають, питають і зазирають усюди, куди можуть. Пізнавати світ – це перший інстинкт організму, що росте. Проте гіперактивні діти не так тягнуться за новими знаннями, як за емоціями, досліджуючи світ безцільно, безсистемно, хаотично та безконтрольно. Їхня активність практично не несе жодного пізнавального сенсу: стрибки, ривки, позбавлені мети вигуки та репліки. У цьому немає користі у розвиток дитячого розуму, а є величезна небезпека здоров’я та життя загалом.

Перший і основний симптом СДУГ, що виявляється вже в ранньому віці, – це зайва рухова активність.

З 95% ймовірністю можна підозрювати наявність СДУГ, якщо дитина підходить принаймні під шість із семи загальноприйнятих неврологічних ознак:

  1. Гіперактивна дитина швидко розвивається фізично: раніше однолітків починає сідати, повзати, вставати на ноги та бігати. Через деякий час її рухи починають бути небезпечними: вона падає з диванів, кидає на себе меблі, завжди ударяється об кути і перевертає все, що погано поставлено.
  2. Коли гіперактивна дитина втомлюється, втрачає сили і хоче спати, її активність ніби зростає, а разом з нею зростає рівень нервозності: вона вередує, нервує, злиться і важко засинає тільки після довгого заколисування на руках у матері.
  3. У малому віці гіперактивні діти аномально мало сплять. Тоді як їхні однолітки принаймні половину своєї доби проводять уві сні, діти з СДУГ можуть гратися і плакати більше як 4-5 годин безперервно.
  4. Такі діти довго вкладаються спати, вимагають, щоб їх заколисували, і сплять дуже чуйно, а прокинувшись від найменшого шарудіння ледве засинають знову.
  5. Бурхливе захоплення у гіперактивної дитини викликають нові емоції, люди та враження. Однак разом із захопленням приходять сплески капризів і спроби привернути цим увагу оточуючих, і чим їх більше, тим дитина вередливіша.
  6. Часто гіперактивні діти прив’язані до матері та лякаються чужих людей. Вони можуть ховатися від інших людей за мамою та ревнувати її до родичів та інших дітей.
  7. Вони постійно перемикають свою увагу з одного предмета в інший, не затримуючись ні у чому надовго. Нові заняття та іграшки захоплюють їх ненадовго, невдовзі гіперактивна дитина втрачає до них інтерес і змусити її всидіти за столом неможливо.

Ці ознаки не є безумовним підтвердженням СДУГ, але це характерні неврологічні прояви, які вимагають негайного звернення до лікаря-невролога за детальною консультацією.

Нав’язливі рухи у дітей: не сваріть і не відучуйте!

Причини розвитку дитячої гіперактивності

Точні причини виникнення гіперактивності у дітей досі невідомі, але численні дослідження наблизили сучасну медицину до розуміння, що коріння цього синдрому сягає генетики та має соціально-психологічні фактори. Так, СДУГ не можна назвати хворобою і від неї не можна «вилікувати», оскільки на гіперактивність не хворіють.

Найбільш поширені загальноприйняті причини гіперактивності та синдрому дефіциту уваги – це генетичні збої, вроджені зміни у роботі мозку та соціально-психологічні фактори.

СДУГ може бути викликаний низкою причин:

  • Спадковість. Дослідження гіперактивності у близнюків дозволило зробити висновки про генетичний характер синдрому. За даними ВООЗ, ймовірність передачі СДУГ у спадок становить близько 32%.
  • Складний перебіг вагітності та пологів. У дітей жінок віком від 45 років набагато частіше народжуються діти з диспраксією та ознаками порушення уваги.
  • Недоїдання під час вагітності, пологи раніше терміну, низька маса тіла новонародженого, хворобливий токсикоз та загроза переривання вагітності – фактори, здатні провокувати розвиток СДУГ.
  • Гормони стресу, тривожний стан матері під час вагітності може передаватися плоду та також провокувати порушення його розвитку. Негативна ситуація в сім’ї не може бути причиною розвитку СДУГ, але може сприяти, закріплюючи і посилюючи психічне відхилення, а у випадку з генетичною схильністю дитини, постійний стрес може посилити її стан до клінічного.
  • Зловживання батьками алкоголем, фізичні покарання, грубість, нетерпимість, конфлікти та відсутність готовності батьків до появи дітей та сімейного життя може вплинути на розвиток гіперактивності. Однак нерідко з’являються гіперактивні діти у щасливих сім’ях, при сприятливому перебігу вагітності, пологів та загальної позитивної обстановки сім’ї. У такому разі варто говорити саме про генетичну складову захворювання.

Якими б не були причини розвитку СДУГ у дитини, це не вирок і впоратися з ним можна, якщо правильно діяти.

Кожен другий – Петрик П’яточкін, або Як виховувати надто активних дітей

Правила поведінки для батьків з гіперактивними дітьми

Про дітей з гіперактивністю написано чимало наукових статей та педагогічних книг, проте основна робота з виховання посидючості та спокою у дітей із СДУГ відбувається вдома. Фахівці рекомендують батькам виконувати низку дій, спрямованих на поступове зниження зайвої діяльності та спрямування енергії в корисне русло:

  • Створювати вдома спокійну і тиху обстановку, без шуму, гучних звуків, і, особливо, лайки та скандалів.
  • Встановити чіткий режим сну, що дозволяє дитині висипатися.
  • Стежити за тим, щоб дитина не перевтомлювалася і не втрачала самоконтроль через втому.
  • Розвивати в дитині усвідомлене гальмування, говорити з нею про його дії та наслідки, перш ніж вона збереться щось зробити.
  • Ставитися до всіх вчинків дитини з розумінням та спокоєм.
  • Привчити дитину до щоденного режиму, бажано відповідно до режиму дня у дитячому садку, де у дітей чітко розписаний час на прокидання, прогулянки, харчування, післяобідній сон тощо.
  • Частіше виходити з дитиною на піші прогулянки, ігри, заняття у гуртках.
  • Гратися з дитиною у спокійні дидактичні ігри (лото, мозаїка, конструктори) для того, щоб навчити дитину зосереджувати увагу, і спортивні та активні ігри, щоб перемикнути енергію на користь.
  • Використовувати фізичну активність для контролю за витратою енергії, але контролювати стомлюваність дитини.
  • Використання методу великого формату. Займатися з малюком, поступово зменшуючи розмір аркуша паперу — це дозволить йому привчитися концентруватися.
  • Заохочувати дитину за всі вчинки, в яких їй потрібно утримувати увагу.
  • Не скупитися на похвалу, яка життєво необхідна для нервових, легко збудливих ​​малюків.
  • Читати історії та казки перед сном.
  • Уникати великих і галасливих збіговиськ, зустрічей як дорослих, так і дітей.
  • Не пропонувати під час ігор багато іграшок відразу, нехай одноразово концентрується тільки на одній.
  • Виключити агресію та підвищення тону із спілкування з дитиною.
  • Не замикатися в собі, розмовляти про особливості дитини з фахівцями, вихователями, компетентними людьми, які можуть допомогти вам налагодити педагогічний процес.
  • Доручати дитині дрібні домашні завдання, які може виконати, причому регулярно.
  • Вести разом із дитиною щоденник чи настінну таблицю у тому, щоб відзначати у ній успіхи дитини у дитячому садку і вдома.
  • Визначати рамки дозволеного поведінки твердо, уникаючи безкомпромісних наказів, але вказуючи дитині на субординацію — доброзичливо і наполегливо.
  • Намагатися не говорити слова “не можна”, а якщо воно сказане – не скасовувати його.
  • Знаходити цікаві заняття, які легко даються дитині, та за допомогою їх заохочення підвищувати впевненість дитини у собі.
  • Приділяти дитині якомога більше часу, уваги та позитивного спілкування, тому що її гіперактивність найчастіше лише спосіб привернути вашу увагу.

Дотримуючись цих нехитрих правил можна значно скоригувати поведінку гіперактивного малюка на краще.

Коли варто звернутися до фахівця?

Перші симптоми гіперактивності виявляються вже у 2-3 роки, але остаточно підтвердити його може лише фахівець, і то найчастіше до чотирьох років. Багато батьків по досягненню дитиною чотирирічного віку відтягують момент звернення до фахівця доти, доки дитина не піде до школи, чим роблять грубу помилку.

СДУГ найлегше лікується в ранньому віці, коли малюк податливий і його психіка легко перебудовується. У школі виникає цілий букет проблем спілкування з однолітками та вчителями, і дитяча психіка виявляється додатково схильною до величезного стресу. Тому звертатися до фахівця варто при досягненням дитиною 3-4 років і за наявності низки основних симптомів:

  • непосидючість,
  • імпульсивність;
  • ігнорування правил поведінки у суспільстві та вдома,
  • проблеми зі сном,
  • затримка у розумовому розвитку.

Компетентний спеціаліст (психолог, психіатр чи невролог) можуть поставити діагноз СДУГ на основі низки тестів, опитування батьків та кількох сканувань мозку. Найчастіше за такого діагнозу прописують немедикаментозне лікування, поведінкову терапію або тренінги, але в деяких випадках можуть призначити і лікування медикаментами.

За матеріа

лами

Дата публікації: 28.01.2022 img Поділитися