Чоловік усе життя “турбувався” про дружину, не дозволяючи їй повертатися з магазину більш ніж із трьома сумками. У знак подяки за цю “турботу” вона народила йому сина, виростила його, дала освіту і відпустила у доросле життя. А сама тим часом старіла: хна більше не приховувала сивину, креми не допомагали замаскувати зморшки, а манікюр не повертав молодості.

Одного недільного дня після обіду чоловік, м’яко перебираючи руками й не дивлячись їй у вічі, заявив, що закохався і йде у “нове життя”, сповнене світла, музики і свята.

— Ти ж подивись на себе! — кинув він. — Коли ти востаннє в дзеркало дивилася? Коли на вагу ставала?

Особливо її вразили слова про вагу. Вона трохи поплакала, а потім взяла чистий аркуш і написала:

“Моє нове життя — повне світла, музики й свята”

Список був коротким: схуднути і відсвяткувати визволення з полону щоденної роботи на невдячного Віктора. Жінка зрозуміла: коли більша частина життя вже позаду, відкладати мрії на потім — безглуздо. Бо жіноче “потім” майже ніколи не настає.

Колись вона малювала, мріяла про подорожі й хотіла навчитися танцювати танго. Але одруження з Віктором показало: танго і він — зовсім різні планети, а подорожі обмежувалися поїздками до батьків раз на рік та на дачу влітку.

А тепер — свобода! Хочеш — малюй, хочеш — танцюй чи співай, а якщо не хочеш — просто живи, як хочеться. І виявилося, що “принци на білих конях” теж не забарилися.

Першим подзвонив сусід Степан, запропонував замінити замки, щоб Віктор не міг непрохано повернутися. Потім з’явився його приятель Гена. Третім приїхав шеф — пан Мар’ян, обіцяв підвищення й відпочинок у Трускавці. А четвертим став дитячий друг Мирон — перше кохання, він нічого не пропонував, лише приніс спогади.

— Де ж ви були, принци? — подумала вона. — Поки чекала, я вже встигла вийти заміж, народити дитину, розлучитися й зрозуміти, що ви мені зовсім не потрібні.

Викинула все з “попереднього життя”

Часу на сумніви не залишалося, попереду чекали плани. Вона почала з ремонту квартири, викинула все з “попереднього життя” і знайшла у шафі свою “дочоловікову” молодість: старі ковзани, викрійку випускної сукні, зошити з юнацькими віршами про кохання.

У кутку шафи лежав фотоапарат, який тато подарував на день народження зі словами: “Перед тобою довга дорога, повна див. Нехай вони завжди будуть із тобою”. Ковзани і викрійку вона викинула, а фотоапарат забрала з собою у нове життя — повне чудес і подорожей по країні та світу.

Потім вона перечитувала свій план “нового життя”, як найкращу мандрівну книжку, і дописувала нові пункти: стрибок із парашутом, сплав Дністром, сходження на Говерлу.

Пункт №101: Вітя має кусати собі лікті, бо втратив головний приз свого життя — її

“Треба бути скромнішою”, — подумала вона і викреслила його назавжди. А потім додала подумки: “Може, я йому вдячна. Якби не пішов у своє “свято”, я свого так і не знайшла би”.

І коли стрибала з парашутом, кричала: “Вітя! Дякую тобі!”
Коли пливла річкою, повторювала: “Вітя, я вдячна тобі довіку!”
А стоячи на вершині Говерли, прошепотіла:”Вітя, чому ж не пішов раніше?!”

Одного ранку її розбудило сонце, що пробилося крізь фіранки. “Лише сьома, а я вже щаслива”, — подумала вона, потягнувшись у ліжку. Зварила каву, повернулася до кімнати і відкрила календар: цілий тиждень свят — зустріч із подругою, відмова черговому “принцу”, покупка сумочки до нових черевиків, дзвінок Віті з привітанням “із річницею звільнення від шлюбу” та запрошення на власну фотовиставку після останньої подорожі.

Коли перегортала сторінки, випав старий план “нового життя” з двома пунктами. Перший її розсмішив. Вона дістала ваги і стала на них. Стрілка показала ті ж цифри, що й рік тому. Та їй було байдуже. Бо головне для жінки — не кілограми, а вміння зробити своє життя справжнім святом.

Радимо також прочитати:

• Потрібні слова, сказані в потрібний час, можуть змінити життя
• Правило “90/10”, яке вже сьогодні може змінити життя