Одного дня ти просто зупинишся. Ти перестаєш бігти, перестаєш доводити щось комусь, перестанеш витрачати свою енергію на чужі очікування.
І світ навколо ніби стане тихішим. Він все ще буде сповнений шуму, хаосу та безумства, але ти дивитимешся на нього з усмішкою, без поспіху, без тривоги.
Ти вже не намагатимешся подобатися людям. Ти не шукатимеш схвалення, не спішитимеш давати поради, не намагатимешся когось врятувати або засудити.
Ти перестанеш відповідати на дзвінки тих, хто давно не приносить тобі радості, хто більше не надихає і не цікавить.
Замість цього ти дивитимешся вгору: на небо, на хмари, на сонце, на перший холодний вітер осені. Ти помічатимеш деталі, які раніше губилися у метушні: як падає лист, як світло грає на поверхні води, як тихо співає птах.
Ти згадаєш те, що надихає твоє серце, незалежно від обставин, незалежно від того, що думають інші.
Ти більше не вибачатимешся без потреби.
Ти не пояснюватимеш і не будеш виправдовуватися.
Ти не сперечатимешся з тими, хто не чує і не хоче чути.
Ти не витрачатимеш час на тимчасове, на другорядне, на дріб’язкове.
І тоді прийде спокій
Неймовірний, глибокий, тихий.
Ти помітиш речі, які раніше не бачив, коли гнався за тим, щоб відповідати чужим очікуванням або вписатися в чийсь образ.
Цей спокій не має ціни.
Він дорожчий за будь-які миттєві задоволення, за будь-яких людей чи речі, що приходять і йдуть.
Все, що тобі дійсно подобається, — це твоє.
Особисте належить лише тобі — тому, хто дивиться в дзеркало і бачить себе справжнього.
Все інше — здогадки і припущення тих, хто намагається шукати в тобі щось інше, чужі проєкції, чужі очікування.
І раптом ти усвідомиш: ти — найкращий собі союзник.
Ти навчишся бути собою в цьому безумному світі.
Ти дозволиш собі бути щасливим, просто бути, відчувати, дихати.
І коли ти сидітимеш у тиші, дивитимешся на небо, ти зрозумієш, що більше нічого не потрібно.
Твоя присутність, твій спокій, твоя внутрішня гармонія — достатні.
Світ може божеволіти, але всередині тебе є дім, є затишок, є світло, яке ніхто не може забрати.
Це — твій власний простір
Ти його охороняєш, плекаєш і бережеш.
І в цьому спокої, у цій усвідомленості ти розквітаєш більше, ніж будь-яка зовнішня метушня могла б тобі подарувати.
Ти навчишся дивитися вгору, відчувати землю під ногами, чути вітер і свої власні думки.
Ти знатимеш, що щастя — це не мета, а стан.
Щастя — це бути собою.
І в цьому є вся краса, вся повнота і весь сенс.
Радимо також прочитати: Одного дня ти перестанеш метушитися і все зрозумієш…
